**Перехідний вік**
Оксана йшла додому втомлена та спустошена. В одній руці стискала сумку, в іншій – пакет із продуктами, купленими по дорозі. Ноги плуталися. Хотілося сісти прямо на землю й не рухатися. Та вдома чекав Андрійко. Син. Єдиний сенс її життя. Якби не він, вона давно б покінчила зі своїм марнуванням.
Одні народжуються зі золотою ложкою в роті – усе їм дається легко. Інші, як Оксана, – для вічних випробувань. У десятому класі, на дні народження подруги, вона зустріла хлопця на два роки старшого. Він здавався їй дорослим, сильним, вільним від усіх умовностей. Вона закохалася й зовсім загубила голову.
Оксана не була красунею, але милою, як усі дівчата в її віці. Відкритий погляд темно-сірих очей, прямі каштанові коси, тонко окреслені губи, струнка фігура з м’якими обрисами.
У січні маму поклали до лікарні з запаленням легенів. Квартира залишилася на Оксану та її хлопця. І тоді сталося те, що трапляється з недосвідченими дівчатами у сімнадцять. Піддалася на умовляння, обіцянки й слова кохання, які так легко вимовляють закохані.
Коли Оксана зрозуміла, що вагітна, одразу побігла до нього.
— Я тут до чого? Який з мене батько? Подивися на мене. Шукай іншого дурня… — сказав він і зник із її життя так само раптово, як і з’явився.
Що робити? З ким порадитися, поділитися своїм горем? Час минав, а Оксана не наважувалася сказати матері.
Настала весна, пора діставати легкий одяг. Оксана стояла перед дзеркалом, намагаючись застебнути джинси на округлому стані. Блузка теж не сходилася на грудях.
— Ти щось поправилася, — почулася за спиною мамина звичка. Оксана здригнулася. — Ну-но… — Матір розвернула її до себе, скрикнула й притулила долоню до горла.
— Від кого? Скільки місяців? Чому мовчала? — запитала вона, тремтячи.
Мати кричала, ображала її й ганялася за плачучою Оксаною по квартирі з рушником у руках. Потім вони сиділи на дивані, обійнявшись, й разом плакали. Аборт уже було робити пізно.
Оксана здала шкільні іспити, але вступати нікуди не стала. У вересні вона народила гарного хлопчика, в обличчі якого вгадувалися риси її легковажного коханця.
Коли син підріс, мати знайшла їй роботу у ЖЕКу. Оксані не подобалося там. Відвідувачі постійно скаржилися, щось вимагали, погрожували. Вона ще й по вечорах мила кабінети й коридори за додаткові гроші. Син ріс, його треба було одягати, платити за садочок.
Андрійко був тихим хлопчиком, не завдаючи клопоту. Оксана у всьому собі відмовляла, але він не відчував нестачі ні в любові, ні в турботі.
Коли син пішов до школи, мати важко захворіла й через пів року померла. Оксана взяла ще одну підробіток – мила сусідній офіс. Поверталася додому зовсім без сил.
Потім почався перехідний вік. Андрійко став замкненим, рідко розповідав про школу, відмовчувався. Вона розуміла – за ним треба доглядати. Не дай Бідь ще й на наркотики підсів.
Останнім часом Оксана помічала в нього синці на руках, подряпини. Він відмахувався: на фізкультурі впав, спіткнувся…
А одного разу побачила його з дівчиною. Не те щоб поганою, але вона виглядала дивно: велика чорна толстовка, широкі штани, рожеве волосся й кільце в носі. Можливо, вона хороша, просто така мода.
Оксана спробувала поговорити, але син закрився у кімнаті. Що робити? Вирішила – перше кохання треба пережити, як хворобу. Законами й скандалами не допоможеш. А серце боліло. Хлопець цілими днями сам удома. Щоб не повторив її помилок…
Йшла вона з роботи на втомлених ногах, намагаючись розгледіти світло у вікнах. Темні прямокутники вікон не залишали сумнівів – Андрія вдома не було.
Піднімалася сходами, похитуючи головою, як запряжений кінь. Пальці німіли від важких пакетів. Раптом поряд промчав Ілля, друг сина.
— Іллю? — кликнула вона. — Куди так спішиш?
Хлопець спинився, завагався, потім повернувся.
— Тітько Оксан— Я побіг за Андрієм, але він уже з ними… на даху, — пролепетів Ілля, а серце Оксани стислося від жаху.
