— Мені здалося, чи ми знову разом? — Ярина притулилася до Владика.
— Ну що? Виглядає нічого, правда? — Оксана крутилася перед дзеркалом, приміряючи джинси. — Яринко, годі вже страждати. Поїдь кудись, зміни обстановку, відволіктися, закохайся, зрештою.
Оксана засунула руки в кишені й зігнула одну ногу в коліні.
— Ні, мені точно подобається. Якщо не шкода — візьму. Дякую! — Підскочила до Ярини, сіла поруч на диван, обняла й чмокнула в щоку.
Ярина зітхнула, підвелася й підійшла до дзеркала.
— Ти права, виглядаю жахливо. Схудла, бліда. Я сама ініціювала розрив, а тепер шкодую. Уговорила. Завтра напишу заяву на відпустку. Ні, спочатку візьму квитки на найближчий день, а тоді вже й заяву.
Вперше за весь вечір Ярина усміхнулася.
— Оце й молодець, так і треба, — підтримала Оксана.
Усмішка перетворила Ярину. Посміхалися не тільки губи — очі звужувалися, у них спалахували іскорки радости. «Весела бісовина», — казала Оксана. Але в останній час Ярина посміхалася рідко.
Через сміх Влад і закохався в неї. Вони з Оксаною сиділи на лавці у парку біля офісу й їли морозиво. Чомусь сміялися. Повз пройшов хлопець, глянув на них, потім ще раз озирнувся. А дівчата засміялися ще голосніше.
Через два дні Ярина з Оксаною знову сиділи на тій самій лавці. Хлопець навмисно підійшов. Зупинився навпроти Ярини й привітався.
— А ви хто такі? — несоромно запитала Оксана, і вони знову зареготали.
— Я Владислав. Приходжу сюди кожен день, сподіваючись побачити вас знову. Ви ж сиділи тут два дні тому… Ваш сміх… — Він не відводив очей від Ярини.
Вона раптом зрозуміла, що він серйозно, що вона йому подобається, що він боїться її грубої відмови. Усміхнулася, а коли він із захватом роззявив рота, весело розсміялася. Не насмішкувато, ні — щиро, бо так на неї ще ніхто не дивився. Зі звужених очей бризнули жартівливі блискавки. Потім він розповідав, чому закохався саме в неї, а не в Оксану, яка була виразнішою, привабливішою.
Влад підкорив її своєю захопленістю, увагою, любов’ю. Вони почали жити разом і прожили два роки. А потім… Настав час робити пропозицію або розходитися. Відносини стали звичними, побутовими.
Владислав став мовчазним, її сміх вже не діяв на нього магічно. І Ярина вирішила, що його почуття пройшли. Не чекала, поки він скаже їй про це сама — запропонувала розійтися.
Він заперечував, але слабко, потім забрав речі й пішов. Через два тижні Ярина зрозуміла помилку. Без Влада стало гірше. Через місяць вона лізла на стіну від самотності, а ще за два зрозуміла — не може без нього.
І тоді прийшла Оксана, скаржилася, що хлопець запросив її на концерт. Купила гарну блузку, а до неї не підходили жодні джинси. Ярина пропустила віддати свої — вони стали їй завеликі після страждань через Влада.
— Так поверни його, поки він не закрутив із якоюсь… — запропонувала Оксана.
— Ні. Тоді він подумає, що я залежна від нього, від його почуттів. Ніби підкоряюся йому, — задумчиво відповіла Ярина.
— Це ж чудово — підкорятися коханому чоловікові.
— А якщо ми зійдемося знову, і мені знову стане нудно?
— Ти занадто багато ускладнюєш. Відкривай ноут, шукатимемо квитки, — сказала Оксана.
Квитки несподівано знайшлися — недорогі, туди, куди треба, і дата підходяча: через два тижні.
Ярина умовила начальника підписати заяву на відпустку, сказавши, що збожеволіє, якщо не поїде з міста. Трохи лякало їхати на південь самій. Раніше подорожувала з батьками, із Владом, із Оксаною та її хлопцем, а сама ще ніколи не їздила.
— Ти доросла, розумна дівчина, але будь обережнішою, — напутствувала її Оксана біля вагона.
Літаком Ярина відразу відмовилася — тільки до Одеси, а там дорого й шумно. Краще поїздом: лежати на полиці, дивитися у вікно на мінливі краєвиди, дрімати під стукіт коліс, мріяти про море… А вийшовши з вагона, вдихнути неперевершений південний повітря й кинутися прямо в хвилі.
Тепер Ярина не хотіла серйозних стосунків. Любов часто приносить біль, розчарування та страх, що колись усе закінчиться…
— Тобі скоро тридцять. Вже не той вік, коли все попереду. Треба зрозуміти: відносини змінюються, ідеальних не буває. Взаємне кохання — рідкість. Важливо вибрати: любити самій чи бути любимою. Тож бери те, що дають. Просто живи й будь щасливою, не думай про майбутнє… — говорила Оксана, а Ярина все виглядала Влада.
У купе сусідами виявилися літнє подружжя з онуком-підлітком. Присмалений худорлявий хлопець не відводив від Ярини очей. Вона ігнорувала, а потім їй набридло — почала дивитися у відповіВона посміхнулася й зрозуміла, що найкраща любов — це та, яку вона вже знає, обернувшись і побачивши Владика, який чекав на неї з квітами у руках.
