**Щоденник.**
Сьогодні був дивний день. Я зупинив свій авто біля заправки в Броварах.
— Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув я хлопцю на АЗС і пішов усередину.
У дверях майже зіткнувся з чоловіком. Той глянув на мене, а потім швидко опустив очі в телефон. «Олег?!» — ледве не вирвалося в мене, але я стримався. Зайшов всередину і через скло спостерігав, як колишній друг сів у свій Mercedes. Руки в мене тремтіли, коли я швидко розраховувався на касі.
Виходячи, побачив, як його авто виїжджає на трасу. Не роздумуючи, кинувся до своєї Honda. «От так зустріч. Запакувався ж він… Удачно оженився? Добре, дізнаюся, звідки вітер дує», — думав я, не спускаючи з нього очей.
Mercedes повернув у котеджне містечко під Києвом. Коли він зупинився біля одного з будинків, я проїхав трохи далі, спостерігаючи у дзеркало. Ворота відчинилися, машина заїхала, а я поступово подав назад. Над воротами висіла камера — я відхилився у кріслі, щоб уникнути зйомки.
Крізь ґрати побачив, як Олег зупинив авто біля гаража. На ґанок вийшла молода дівчина. Я впізнав її, хоча до будинку було далеко.
— Не може бути… — прошепотів я.
Вона підійшла до Олега, вони обнялися, поцілувалися й пішли всередину.
«Одружені. Їхній дім. Як так вийшло? Помста? Але ж Настка… Тиха, скромна, а тепер отаке. А Олег? Друг, м-да… А я міг би бути на його місці…»
***
У клубі було гучно, повітря — застояне. Рипіли баси, промені світла кольоровою млою резали затемнений зал, блимаючи на обличчях танцюючих.
Я сидів за барною стійкою, ковтав коктейль і з нудьгою дивився на вигинання під музику. Раптом помітив високу дівчину у червоній сукні. «Непогано», — подумав я й відвернувся.
Не встиг зробити ковток, як почув знайомий голос.
— Це мій друг, Дмитро, — до бару підходив Олег, обіймаючи ту саму дівчину. — Познайомся, це Софія, моя дівчина.
Я оглянув її з ніг до голови. Вона була ще кращою вблизи: великі підведені очі, ямочки на щоках, блискучі світлі коси. Мрія.
— Подобається? — хитрВін підвівся з барного стільчика, почуваючи, як давно забуте почуття заздрощів стискає йому горло.
