Орися відкинула ковдру, перевернула подушку на прохолодніший бік і знову лягла. Стало трохи свіжіше, але заснути все одно не виходило. За вікном шуміли шини рідкісних машин. Та найгірше — думки. «Куди спішить цей запізнілий водій? Додому? Чи, навпаки, тікає від когось у ніч? Хто чекає на цього поспішайка?.. Проклята спека!»
Орися зітхнула й підвелась. Квартиру знала напам’ять, тому світ не вмикала. На кухні підійшла до вікна. У будинку навпроти горіли два вікна. «Хтось чекає свого блукача чи оплакує його втрату?»
Молоде листя заважало розгледіти, чи стоїть там хтось. Вона ввімкнула нічник, налила води з чайника. Вийшла з кухні, зиркнула знову — одне вікно вже погасло. Пила дрібними ковтками, відчуваючи, як тіло охолоджується разом із водою. Босі ступні приємно морозив лінолеум.
Поставила порожню шклянку на підвіконня й повернулася до кімнати. Але лігти у зім’яту ліжко не захотілося. Пішла у вітальню й лягла на твердий диван, підклавши під голову маленьку подушку, набиту хто зна чим.
І раптом — провалилась у сон…
***
«Гірко! Гірко!» — гукали гості, піднімаючи келихи з шампанським.
Богдан устав і потягнув Орисю за руку. У весільних туфлях на шпильках вона була майже його зросту, могла дивитись у вічі, а не знизу догори, як зазвичай. Він дивився на неї з захопленням, любов’ю й бажанням. Вона нахилила голову, щоб фата закрила її обличчя від гостей.
«Раз, два, три…» — рахували напивші гості.
Мати вчила Орисю, що в сім’ї все залежить від жінки, що вона має бути опорою чоловікові. І Орися героїчно взялася будувати своє щастя.
Спочатку вони все робили разом: ходили в магазин, навіть вечерю готували, сміючись та цілуючись. Поки одного разу не забули через поцілунки про картоплю на сковороді, і вона ледь не згоріла. Вони любили одне одного. Здавалося, так буде завжди — молодими й щасливими.
Через два роки Орися народила доньку Марійку. Спочатку допомагала мати.
«Я втомилась…» — жалілась Орися, що Богдан зовсім не допомагає.
«Чоловік працює, втомлюється. Це доля жінки — вести господарство й виховувати дитину», — говорила мати.
Орися звикла спати уривками, навіть дрімати на лавці під час прогулянки з коляскою. Коли Марійці виповнилось два, віддала її в садочок і вийшла на роботу.
«Ось я вийду на пенсію, заберемо Марійку до себе, а ви народіть ще дитину», — мріяла мати.
Але, повернувшись до роботи, Орися й думати не хотіла про другу дитину. Богдан теж не наполягав.
«Чому чоловіки зраджують? Бо коханка завжди гарна й доглянута, а дружина ходить у заношеному халаті», — вчила мати.
І Орися старанно доглядала себе: вранці вставала раніше, щоб встигнути нафарбуватись до пробудження чоловіка.
Але це не врятувало шлюб. Донька виросла, вилетіла з гнізда,
