Таємниця старої фотографії
Богдан і Соломія вчилися в одній групі. Дівчина як дівчина, нічого особливого. Але чи то час настав закохатися, чи щось у Соломії змінилося, але одного разу Богдан подивився на неї новими очима, ніби бачив уперше, і світ навколо перевернувся з ніг на голову, став зовсім іншим у очях закоханого хлопця.
Після пар він чекав її біля входу в університет. А вона промчала повз, навіть не помітивши його. Підійшла до якогось молодого чоловіка, і вони пішли разом. А Богдан ще довго стояв і дивився їм услід, намагаючись заглушити в душі розчарування та гнів.
А чого він хотів? Щоб вона чекала, поки він, нарешті, її розгледіть? Незвично було б, якби у такої дівчини, як Соломія, не було хлопця.
Одного разу вона прийшла на заняття з червоними від сліз очима. Весь день була тиха і задумлива. Богдан знову чекав її біля університету. Цього разу ніхто її не зустрічав, і він наважився підійти.
— Додому? — спитав він.
— Ні, до бабусі. Зараз у неї живу. Вона хвора.
Соломія розповіла, що у бабусі підвищений тиск і болять суглоби. Навесні їй завжди стає гірше. Навіть на вулицю не виходить.
Богдан ішов поруч і ледве слухав її, відчуваючи себе на сьомому небі від щастя. Серце радісно билося в грудях, а в голові пульсувало найкращє ім’я на світі — Соломія, Соломія, Соломія.
Жила вона за три зупинки від університету.
— У гості не запрошую. Бабусі погано, — вибачилась Соломія біля свого будинку.
Наступного дня Богдан підійшов і запитав, як почувається бабуся.
— Нормально. Тільки мати вчора ввечері приїжджала зі своїм новим чоловіком. Бабуся переживала, тиск підскочив так, що довелося викликати «швидку». Краще б вона взагалі не приїжджала, — відповіла Соломія.
«Усе ясно. З вітчимом у Соломії не склалися стосунки. Можливо, саме тому вона переїхала до бабусі?» Але Богдан не став розпитувати.
Незадовго до літньої сесії бабуся Соломії померла. Богдан весь час був поруч, підтримував і заспокоював. Після похорону вона так і залишилася жити в бабусиній квартирі.
— Не боїшся бабусиного привида? — жартуючи, запитав якось Богдан, проводжаючи її додому.
— Ні, хоч характер у неї був далеко не ангельський, але вона була доброю, принаймні до мене.
ОдниІ коли Богдан знову подивився на фотографію, він зрозумів, що минуле, яке так довго ховалося в тінях, нарешті дало їм шанс почати все спочатку.
