Все не так, як здається
Перед ранковим обходом в ординаторську зайшла медсестра Оксана і пошепки повідомила:
— Галино Сергіївно, Іщенко з п’ятої палати ввечері мене умовляла дати їй одяг і відпустити додому. Ви просили повідомляти.
— Дякую, Оксано, я розберусь. — Галина поправила пасмо волосся, що вибилося з-під шапочки, і пішла до палати.
Біля вікна на ліжку лежала дівчина, обернувшись до стіни.
— Привіт, Софіє, що трапилось?
Софія різко перевернулася й сіла.
— Впишіть мене, будь ласка. Не можу більше лежати. Вдома хоч відволіктися можна, робити щось, а тут… — Вона схлипнула й благально подивилася на Галину.
— Ну, плакати не варто. Дитині нашкодиш. Може, передумала народжувати? — сухо запитала Галина.
— Ні, не передумала. Я добре почуваюся. Обіцяю, що вдома лежатиму, гулятиму і нічого не робитиму. Будь ласка, випишіть мене. На вулиці така гарна погода, а я цілими днями у душній палаті. — Дівчина несміливо посміхнулася.
— Добре. Завтра здаси аналізи, зробимо УЗД і подивимось. Якщо все буде гаразд, випишу, — пообіцяла Галина.
— Дякую! — Софія склала руки, немов у молитві. — Обіцяю, що дбатиму про себе, а якщо щось, відразу подзвоню вам.
Галина Сергіївна вийшла із палати. Вона досі не розуміла, як її син міг закохатися в цю бліду, нічим не визначну Софію. Її статний син працював у великій компанії… Працював. Галина мисленно виправила себе. Це його вибір, а вибір сина вона повинна поважати. Якщо Андрій любив цю дівчину, вона теж постарається її полюбити.
Ще на третьому курсі університету Андрій закохався у яскраву й гарну Катю, та так, що голови позбувся. Красива була пара. Але через рік Катя кинула його заради якогось іноземця. Син довго страждав, перестав ходити на заняття. Галина боялася, що він взагалі кине навчання.
Згодом Андрій заспокоївся, закінчив університет, влаштувався в престижну фірму. Але ще довго не міг дивитися на дівчат. І ось зустрів цю Софію — світловолосу, тонку й непомітну, повну протилежність Каті. Може, він подумав, що така його не зрадить.
— Мам, познайомся, це Софія, — сказав він, коли вперше привів її додому.
І Галині ледве вдалося не поморщитися. Усі Софії, з якими їй доводилося мати справу, були якимись дволикими. Зовні — наївні й беззахисні, а всередині — собі на умі. Вона сподівалася, що їхні стосунки з Андрієм триватимуть недовго, вони були надто різні.
Коли син сказав, що одружується, Галина стрималася.
— Ви вже подали заяву? — лише запитала вона замість вітання.
— Поки ні. А тобі не подобається? — схвильовано спитав син.
— Головне, щоб тобі було добре, — відповіла Галина.
Андрій подарував Софії персень із діамантом, який досі блищав на її тоненькому пальці. Весілля вирішили відкласти до серпня. Галина сподівалася, що за цей час щось станеться, і син передумає.
Але все пішло не так. На день народження друга Андрій випив, за кермо не сів, відправив Софію додому на таксі, а сам пішов пішки, щоб провітритися. В темному провулку він побачив, як двоє хлопців затягували дівчину в машину. Вона опиралася й кликала на допомогу.
Андрій втрутився. Один із нападників ударив його ножем у живіт. Машина зникла, а син залишився лежати на асфальті. Його знайшли лише вранці, але врятувати не вдалося.
Галина мимоволі звинувачувала Софію. Чому не наполягла, щоб він поїхав із нею? Звинувачувала і себе. Адже це вона виховала його таким.
Думала, що не переживе втрату. Але потім повернулася на роботу. А нещодавно до відділення надійшла Софія з вагітністю десять тижнів і загрозою викидня. Виходило, що це дитина Андрія. Софія підтвердила.
Галина давала їй найкращі ліки, слідкувала, щоб дотримувалася всіх призначень. Вона раділа, що буде онук, і робила все для цього. Добре, якщо хлопчик. Але й доньці буде рада, адже це дитина Андрія.
Перед випискою Галина запитала, чи зустріне Софію її мати.
— Мама не знає, — зніяковіло відповіла Софія.
— Як? Чому ти не сказала? — здивувалася Галина.
— Мама виховувала мене сама. Завжди боялася, щоб я не народила без чоловіка. А тепер…
— Але Андрій зробив тобі пропозицію. Ви ж збиралися одружуватися. Якби ми знали, що ти вагітна, не відкладали б весілля, — наполегливо говорила Галина.
— Я сама не була впевнена. Хотіла сказати, коли переконаюся. Але не встигла. Тепер і я виховуватиму дитину сама, — сумно відповіла Софія.
— Але в тебе є ми. Ти носиш дитину АндрАле коли дівчинці виповнився рік, Софія несподівано прийшла до них додому з квітами та вибаченнями, і Галина, подивившись у її щирі очі, зрозуміла, що, можливо, нічого страшного й не сталося.
