**Гострий поворот**
Оксана ніколи не була сама. Спочатку — з батьками, потім вийшла заміж, а за два роки народила доньку Марійку.
Навіть коли чоловік пішов, вони з донькою ще якийсь час жили удвох. А тепер — зовсім самотня. Блукала пустою квартирою, не знаючи, навіщо прокидатись, для кого варити борщ. Життя розбилось, попереду маячила самітня старість і забуття.
Вона не розуміла — що пішло не так? Вони з Олегом майже не сварились. Дрібниці. Вона не контролювала його, пускала до друзів, тримала домівку в чистоті. У холодильнику завжди чекав гарячий суп, на плиті — вечеря.
Після пологів Оксана залишилась стрункою. Ніколи не мала пишних форм. Вагітність трішки округлила груди, на радість Олегу, але після годування все повернулось як було. Та ж через це ж не розлучаються! Усі казали, що вони з Олегом — ідеальна пара.
Звісно, вона не сліпа. Помічала, що чоловік змінився. Не затримувався на роботі, але став пильніше доглядати себе. Вибирав краватки до сорочок, зробив модну стрижку.
— Чому ти ніколи не носиш плаття? — якось спитав він.
— Я ж ношу! У свята, — здивувалась Оксана.
Раніше його це ніколи не цікавило.
— Ти сьогодні якась бліда. Погано почуваєшся?
— Я завжди така. Чому ти чіпляєшся? — спалахнула вона.
Одного разу таки нафарбувалась, наклала рум’яна й пішла на роботу.
— Змий, тобі не личить, — кинув Олег, побачивши її ввечері.
— А на роботі мені весь день казали, як гарно виглядаю, — образилась Оксана, але послушно змила макіяж.
— Гадала, тепер щодня приходитимеш такою розквітлою, — сказала колега наступного дня.
— Чоловікові не сподобалось.
— Просто зрозумів, якщо ти так ходитимеш, зревнує до білого сяйва, — засміялась та. Оксана мовчала.
Якось подруга з дитинства, Наталка, запросила в кафе після роботи. Наталка завжди була яскравою, красивою, але це не заважало їм дружити.
— Як тобі вдається без дієт бути такою стрункою? А я муштрую себе, як солдата, а то розпущусь, як тісто, — зітхнула Наталка.
— Перестань. Чоловіки за тобою, як дурні, обертаються, — засміялась Оксана.
— І за тобою обертались би, якби ти давала їм шанс. У тебе чудові ноги — гріх ховати їх у джинсах. Спробуй спідницю-олівець. І волосся треба підрізати, перефарбувати. Думаю, рудий тобі підійде. Занімися собою, нарешті. А то виглядаєш, як стара вчителька.
Оксана відчула — Наталка не просто так почала її критикувати.
— Наталко, що я тобі зробила? Ти ж завжди казала…
— Що казала, те й казала, — перебила подруга. — Не дивись так. — Вона відвела вигляд. — Вибач. Бачила твого Олега з молоденькою дівчиною. Ніжна квіточка, років двадцять. Він дивився на неї так…
Оксана закрила очі й замотала головою.
— Цить!
— Оксан, не хотіла тебе образити. Але ти роками в одному образі, не змінюєшся. У чоловіка ж очі є. Від твого вигляду навіть зуби занудить.
— Неправда! — Оксана встала й вийшла із кафе.
Дома вона довго сиділа на краю ванни, дивлячись у плитку.
— Мам, тато прийшов, — крикнула за дверима Марійка.
Оксана вмилась і вийшла. Донька пішла у кімнату, а Олег сидів на кухні, склавши руки, як слухняний школяр.
— Вибач, вечерю не встигла приготувати. З Наталкою в кафе були, — сказала вона.
— Не хочу їсти. То ти вже знаєш, — промовив Олег.
— Що я маю знати? — хоча вона відчула — мова про те саме.
— Я кохаю іншу. Намагався боротись, але це сильніше за мене. Вона вдвічі молодша, але я без неї не можу. Вибач. Зараз зберу речі й піду.
Оксана не зупиняла його. А потім її зрадила й Марійка. Часто ходила до батька. Спочатку Оксана не забороняла, поки донька не почала приносити подарунки. Нова пасія Олега, Даринка, дарувала їй футболки, короткі спідниці, косметику.
— Дивись, що мені Дарина подарувала! — хвалилась донька. — Вона така класна! Мені личить?
— Не треба туди ходити й брати від неї подарунки, — різко сказала Оксана.
— Чому?
— Тому що вона забрала в тебе батька!
— Та й що? Вона молода, весела, а ти… Нудна. Правильно, що тато пішов, — із слізьми відповіла Марійка.
Потім — гірше. Донька почала вживати нові жаргонні слова, пофарбувала пряді волосся у зелений і рожевий, густо підводила очі. Вчителі скар**І тоді Оксана зрозуміла — справжнє щастя не в минулому, а в тому, щоб бути сильною заради онука, який тепер став її світлом.**
