Колись у покинутому домі в кінці села оселилася молода жінка… Село чужих не любило. Люди занепокоїлися, подали скаргу дільничному. Той приїхав, перевірив документи, заспокоїв усіх, що це далека родичка баби Орини, яка померла кілька років тому у вісімдесят шість. «Аніколи у баби Орини родичів не було, навіть дітей», – дивувалися люди.
А молода жінка почала облаштовуватись. Перекопала кілька грядок у занедбаному городі та щось посадила. Люди сміялися. Хто садить город у розпалі літа? А незабаром на грядках зазеленіли паростки. Та ще й які! «Не обійшлося без нечистої сили», – вирішили селяни. Так і прилипло до неї прізвисько – Чаклунка.
Вона уникала людей, про себе нічого не розповідала, жила самітньо. А таємниці, як відомо, розпалюють цікавість, породжують плітки й догадки. І незабаром по селу пішли чутки, що втекла вона із міста від нещасливого кохання, прихопивши із собою коштовності багатого коханця. Ось і сховалася з ними у глухому селі.
А потім у одної із жінок дитина посиніла, задихатися почала. Куди бігти? До лікарні десять кілометрів, та й машину серед дня не знайдеш. Побігла жінка з дитиною до Марії-чаклунки. Та малого схопила, догори ногами потрясла, постукала по спині – і з рота хлопчика вискочила деталька від іграшки.
Поважати Марію почали, але й боятися теж. А от Микола закохався у неї. Мати ридала: «Дівчат молодих повно, а він до дорослої жінки прив’язався». Бувало, стане мати Миколи перед будинком Марії та й давай кричати, що зачарувала вона її сина, пригостила чарами. Микола відводив ридаючу матір додому, а сам знову повертався до Мар’ї.
І жили закохані, не звертаючи уваги на плітки. За рік Марія народила доньку Олену. А за три – ще одну, Ганну. Люди залишили їх у спокої. Своїх клопотів і так вистачає.
Одного разу після сильної грози почала текти дах, і Микола виліз лагодити його. Вже спускаючись, він оступився, впав і сильно розбився. Марія привезла лікаря з райцентру. Той оглянув, сказав, що терміново треба везти Миколу до міста. Домовилася Марія з машиною, відвезла чоловіка до лікарні, сама повернулася до дітей.
За місяць перед її домом зупинилася машина, з неї винесли інвалідний візок, у який посадили Миколу. Хребет зламав, ходити не міг. Хтось висловився, що це покарання Марії за приворот.
Вивозила Марія Миколу на ґанок, сама пригорталася до нього. Не кинула, доглядала, любила. А перед такою любов’ю людські плітки безсилі. Навіть почали шепотіти, що лікує вона його, і ось-ось Микола на ноги встане.
Він сидів на ґанку та вирізав із дерева різних звірят дітям, кошики плеІ так пройшли роки, а сім’я Марії, хоч і розпалася, залишила в селі слід, який ніколи не зникне.
