**Щенок**
Шурик і його мати Наталка жили удвох. Батько у хлопчика, звичайно, був, але тому він був непотрібен. Про нього Шурик поки не запитував. У школі діти вимірюються, у кого крутіші батьки, а в садочку головніше — чия нова машинка швидше їздить, аніж наявність чи відсутність тата.
Наталка вирішила, краще Шурикові не знати, що колись вона без пам’яті закохалася у його майбутнього батька. А коли сказала йому про вагітність, він одразу зізнався, що одружений. З дружиною проблеми, але піти він не міг — її батько його начальник. Якщо щось піде не так, він залишиться без штанів, а чи справді такий потрібен Наталці? Він порадив їй позбутися дитини поки не пізно, бо аліментів вона не побачить. А якщо наважиться далі — буде ще гірше…
Вона не наполягала, зникла з його життя і сама вирощувала Шурика. Хлопець виріс гарним, і цього їй було досить.
Наталка працювала вчителькою початкових класів, а п’ятирічний Шурик ходив до садочка. І ніхто їм був не потрібен.
Після Нового року у школі з’явився новий фізрук — високий, підтягнутий, усміхнений. Усі самотні жінки з педколективу, а їх була більшість, одразу почали його обхажувати. Лише Наталка не дивилася в його бік, не сміялася з його жартів. Можливо, тому він і звернув на неї увагу.
Одного разу, коли вона вийшла після уроків зі школи, біля неї зупинився позашляховик. З нього вийшов фізрук і відкрив перед Наталкою двері.
— Прошу, — посміхнувся він.
— Мені тут недалеко, — зніяковіло сказала вона.
— Сідайте. Все ж таки краще їхати, ніж йти, навіть якщо близько, — розсудливо помітив фізрук.
Наталка вагалася, але сіла. Він закрив двері, повернув ключ і спитав адресу.
— Не знаю. Знаю лише номер садочка, — зніяковіло відповіла вона.
— Якого садочка? — він здивовано подивився на неї.
— Та в який мій син ходить, — пояснила Наталка.
— У тебе син? Великий? — фізрук несподівано перейшов на «ти».
— Шурик. Йому п’ять, — відповіла вона і схопилася за ручку. — Краще я піду.
— Постривай. Підвезу.
Вона закрила двері. Нічого страшного, якщо він завезе її за Шуриком. Все одно між ними нічого не вийде. Навіщо чоловікові жінка з дитиною, коли навколо повно вільних?
— Ну, якщо ви не поспішаєте… — зітхнула Наталка.
— Не поспішаю. Мене ніхто не чекає. Ні дружини, ні дітей, — одразу виклав він, позбавляючи Наталку зайвих питань.
— А що так? Характер жахливий? Жінки не витримують? Чи може вас хтось так скривдив, що ви боїтеся романів? — спитала вона.
— Оце так колюча. Не чекав. А з виду тихенька. Усе було: і кохання, і кривди. Але до шлюбу не дійшло, і не лише через мене. Не склалося. А характер… Ну немає людей з ідеальним характером, Наталіє Олександрівно. У тебе теж вигляд оманливий.
— Шкодуєте, що мене підвезли? Ой, завертайте у цей двір, — поспіхом попросила вона.
Автомобіль зупинився біля воріт садочка.
— Я зачекаю, — сказав фізрук, коли Наталка вийшла.
Вона завагалася.
— Не варто. Ми живемо зовсім поруч. Не хочу, щоб син потім завдавав зайвих питань. Розумієте, Олексію Михайловичу? — вона суворо подивилася на нього. — Не чекайте нас.
Вона пішла до садочка, а Олексій Михайлович Коваль ще кілька хвилин сидів у машині, задумА коли через кілька місяців вони зустріли на вулиці колишнього фізрука з іншою жінкою, Шурик, міцно тримаючи повідок Смайла, лише гордо підняв голову – тепер у нього було справжнє щастя, яке вже ніхто не міг забрати.
