Мій Ангел-Хранитель

**Мій Янгол**

Олеся наполегливо скидала дзвінок, а Олексій дзвонив знову і знову.

«Олесю, відповідай. Скільки можна?» – у кімнату зазирнула Мар’яна. – «Або вимкни телефон зовсім, якщо не хочеш розмовляти». – Вона з силою зачинила двері.

Олеся вимкнула телефон і відкинула його на інший край дивану. Вона б зробила це давно, але чекала дзвінка від Ярослава. Він обіцяв подзвонити, але вже другий день мовчав. А от з Олексієм вона більше не хотіла спілкуватися, тим більше бачити його. Заради нього вона вилізла зі своєї «мушлі», куди сховалася після смерті батьків. А він так цинічно її зрадив…

***

На вулиці був сильний ожеледиця. Батьки їхали від бабусі. Раптом із провулка вилетів джип. П’яний водій на слизькій дорозі не впорався з керуванням, джип занесло, і він врізався у машину батьків. Мама померла на місці, а тато – у лікарні.

Минув рівно рік. Раніше Олеся любила Новий рік, із нетерпінням його чекала. А тепер згадувала про нього з жахом. Він асоціювався зі смертю батьків, нагадував про втрату і нескінченний біль.

Вона не пам’ятала, як змогла закінчити перший курс університету, як взагалі пережила смерть мами і тата. До неї переїхала жити тітка Мар’яна, сестра батька. Вона розлучилася з чоловіком через те, що не могла мати дітей – у старших класах зробила невдалий аборт.

«Називай мене просто на ім’я. А то почуваю себе старою тіткою», – одразу попросила вона Олесю.

Але Мар’яна не змогла замінити їй батьків. І подругами вони не стали. Мар’яна була у пошуках, намагалася влаштувати особисте життя, знайомилася з чоловіками, ходила на побачення.

Олеся не збиралася святкувати Новий рік. Просто ляже спати і нікуди не піде. Але Олексій умовив її піти на день народження до його друга за два дні до свята.

«У мене є дівчина, а я з нею нікуди не ходжу. Ну що я там робитиму один? Усі прийдуть парами. Це ж не Новий рік, а день народження. Будь ласка, підемо. Треба повертатися до життя. Гадаю, і твоїй мамі не сподобалося б, що ти сидиш вдома», – переконував він.

Останній аргумент зламав опір Олесі, і вона погодилася. Вона вдягла ту саму сукню, яку вони з мамою купили спеціально на минулий Новий рік, але встигнути її надіти тоді не вийшло.

«Ти будеш найгарніша», – сказала тоді мама.

Сукня дійсно їй дуже йшла.

Мар’яна оглянула її критичним поглядом.

«Поки ми живемо разом, я заміж не вийду. Хто на мене подивиться, якщо поруч така молоденька красуня». – Вона зітхнула. – «А воно не занадто відкрите? Почекай». – Мар’яна пішла в іншу кімнату й незабаром повернулася з тоненькою хусткою. Вона була на відтінок темніша за сукню, доповнювала і відтіняла її.

«Мама була б у захваті», – подумала Олеся.

«Тепер краще», – із задоволенням сказала Мар’яна. – «Можна накинути на плечі, якщо стане прохолодно».

Вони з Олексієм довго їхали на таксі. Коли увійшли до квартири, вечірка вже розпочалася. Іменинник присвистнув, побачивши Олесю.

«Тепер розумію, чому ти так довго ховав від нас свою дівчину. Хоч ти й мій друг, але я її відберу», – жартівливо сказав він і погрозив Олексію пальцем.

Окрім Олексія, Олеся нікого не знала на вечірці. Поки він був поряд, вона почувалася спокійно. Але потім почали танцювати. Її запросив якийсь хлопець. Коли музика стихла, Олексія в кімнаті не виявилося.

Олеся одразу відчула себе не в своїй тарілці серед незнайомців. Вона пішла по кімнатах у пошуках друга. Проходячи повз передпокій, вона помітила, що вхідні двері не замкнені. Вийшовши з квартири, вона побачила на сходах Олексія. Він стояв на марші нижче і самозабВін палко цілувався з якоюсь дівчиною, наче вони не бачилися цілу вічність, і Олеся зрозуміла, що відтепер її серце належить тільки Ярославу.

Оцените статью
Мій Ангел-Хранитель