— Та хто ти взагалі така, щоб мені вказувати? — Олексій різко повернувся від холодильника, тримаючи в руці пляшку пива. — Ти в цьому домі — ніхто! Зрозуміла?
Марійка стояла біля плити, помішуючи борщ, і відчувала, як руки тремтять. Ополоник брязкнув об край каструлі.
— Ніхто? — переспитала вона тихо. — Я хіба не твоя дружина?
— Дружина! — Олексій хмикнув і відкрив пляшку. — Яка там дружина. Прислуга, ось хто ти. Та ще й кепська.
Марійка вимкнула плиту й обернулася до чоловіка. Сорок чотири роки разом. Сорок чотири роки варила йому борщ, прала сорочки, прасувала штани. Вирощувала дітей, поки він будував кар’єру.
— Прислуга, кажеш? — голос у неї став твердішим. — А хто тобі сорочки прасує? Хто готує, прибирає, за твоєю матір’ю доглядає?
— Це твій обов’язок! — Олексій ударив пляшкою об стіл. — Я гроші заробляю, комуналку плачу, а ти що? Борщі вариш? Та це ж будь-яка баба вміє.
— Будь-яка баба, — повторила Марійка. Щось у ній наче переломилося. — Ясно.
Вона зняла фартух і повісила на гачок. Олексій допивав пиво, стоячи до неї спиною.
— Отже, будь-яка баба, — прошепотіла Марійка собі під ніс. — Подивимося.
Вона пройшла у спальню й дістала з шафи стару валізу. Олексій почув шарудіння й заглянув у кімнату.
— Ти що робиш?
— Збираю речі, — спокійно відповіла Марійка, складаючи в валізу свої справи. — Раз я тут ніхто, значить, мені тут не місце.
— Куди це ти зібралася? — Олексій наморщив лоб.
— До Ганни. Погостю трохи.
Ганна була молодшою сестрою Марійки. Жила одна в двокімнатній квартирі, працювала у поліклініці медсестрою.
— Та годі тобі, — Олексій махнув рукою. — Не вигадуй. Хто готуватиме?
— А хіба це важливо? — Марійка застебнула валізу. — Ти ж сам сказав, що будь-яка баба вміє. Знайди собі будь-яку.
Олексій розгублено дивився, як дружина одягається.
— Марійко, не дурій. Я ж не зі зла сказав.
— Звісно, не зі зла, — вона накинула пальто. — Просто правду сказав. Я ніхто в цьому домі.
— Та кажу ж, не вигадуй! — голос чоловіка став голоснішим. — Хто тобі дозволив йти?
Марійка зупинилася біля дверей і подивилася на Олексія.
— Ніхто. Я сама собі дозволила. Чи й на це я права не маю?
Вона вийшла з квартири, залишивши чоловіка з роззявленим ротом.
На вулиці було прохолодно, жовтень уже вступив у свої права. Марійка сіла у автобус і поїхала до сестри. По дорозі дзвонив телефон, але вона не брала слухавку.
Ганна відчинила двері у халаті та капцях.
— Марійко! Що трапилося? — вона побачила валізу в руках сестри.
— Можно в тебе переночевать? — спитала Марійка.
— Звісно, заходь. Що сталося?
Вони сіли на кухні, Ганна заварила чай. Марійка розповіла про сварку з чоловіком.
— Та він що, зовсім збожеволів? — обурилася Ганна. — Ніхто в домі! Після стількох років!
— Уяви собі, — Марійка витерла очі хусткою. — Я ж усе життя для нього, для дітей. А він каже, що будь-яка баба так вміє.
— Нехай пошукає ту будь-яку бабу, — хмикнула Ганна. — Побачимо, як він без тебе проживе.
Телефон знову задзвонив. Марійка глянула на екран — чоловік.
— Не бери, — порадила Ганна. — Нехай подумає.
Марійка поклала телефон на стіл і не стала відповідати.
Вранці вона прокинулася на дивані у вітальні. Ганна вже збиралася на роботу.
— Залишайся, скільки треба, — сказала сестра. — У мене є запасні ключі.
Марійка залишилася одна в чужій квартирі. Незвично було сидіти без діла. Вдома у цей час вона зазвичай готувала Олексію сніданок, збирала його на роботу, планувала справи на день.
Телефон мовчав. Мабуть, чоловік вирішив, що вона сама повернеться, коли заспокоїться.
Марійка приготувала собі сніданок і сіла біля вікна з чашкою кави. На душі було дивно — і сумно, і якось легко одночасно. Скільки років вона не снідала в тиші, не думаючи про те, що треба чоловікові на обід приготувати.
Вдень подзвонила старша дочка Оксана.
— Мам, тато дзвонив. Каже, ви посварилися?
— Посварилися, — підтвердила Марійка.
— Через що?
— Він сказав, що я ніхто в домі. Що я просто прислуга, та й ще й кепська.
— Мамо! — Оксана обурилася. — Як він міг таке сказати?
— Ось так і міг. Мабуть, істина очі коле.
— Яка істина? Ти ж усе життя для родини живеш!
— Я так думала. А виявляється, я просто прислуга.
Оксана помовчала.
— Мам, а де ти зараз?
— У тітки Ганни.
— Довго збираєшся там сидіти?
— Не знаю. Може, знайду якусь роботу. Раз уже я прислуга, значить, досвід є.
— Мамо, не кажи дурниць! — Оксана явноПротягом наступного місяця Марійка почала нове життя — вона знайшла гарну роботу, відчула себе потрібною, а Олексій, залишившись сам, нарешті усвідомив, яку помилку вчинив, але було вже запізно.
