Він любив, але не мене
Оксана стояла біля вікна й дивилася на двір, де її чоловік Ігор розмовляв із сусідкою Маріанною. Знову. Вже котрий день підряд. Вони стояли біля її авто, і Маріанна щось жваво розповідала, розмахувала руками. Ігор уважно слухав, кивав, інколи сміявся.
Оксана відійшла від вікна, щоб її не помітили. У грудях поселилося знайоме почуття — не ревнощі, ні. Щось інше, важче. Усвідомлення.
— Мам, а де тато? — запитала донька Софійка, зазираючи на кухню. — Обіцяв допомогти мені з математикою.
— На дворі, — відповіла Оксана, намагаючись, щоб голос звучав спокійно. — Незабаром прийде.
Софійка кивнула й побігла до своєї кімнати. Оксана включила чайник і дістала з шафи банку з печивом. Рухи були автоматичними, а думки — деінде.
Коли Ігор увійшов до хати, на обличчі в нього була та особлива посмішка — задоволена, трохи відсутня. Така з’являлася лише після розмов із Маріанною.
— Привіт, — сказав він, проходячи на кухню. — Є чай?
— Щойно заварила, — Оксана поставила перед чоловіком чашку. — Довго говорили з Маріанною?
— Та ні. Вона розповідала про нову роботу. Уявляєш, її взяли в рекламне агенство. У її віці знайти таку посаду!
Ігор говорив із захопленням. У його голі звучала гордість, ніби це його власне досягнення. Оксана мовчки розмішувала цукор у чаї.
— А що вона там буде робити? — запитала вона.
— Менеджеркою з роботи з клієнтами. У неї ж освіта підходить, досвіду багато. Маріанна взагалі молодець, після розлучення так швидко взяла себе в руки.
Маріанна. Завжди Маріанна. Їхня сусідка, що переїхала напроти півроку тому. Гарна жінка сорока двох років, недавно розведена, без дітей. Успішна, незалежна, цікава.
Усе те, чим Оксана колись була, а потім стала дружиною й матір’ю. Не те щоб вона шкодувала про свій вибір, але іноді…
— Софійка чекає тебе з математикою, — нагадала вона чоловікові.
— Ах, так, зовсім забув. Зараз зайду до неї.
Ігор допив чай і пішов до доньки. Оксана залишилася сама на кухні. Вона взяла в руки його чашку й побачила на дні кілька чаїнок. У дитинстві бабуся вчила її ворожити на них, але зараз Оксана не хотіла знати майбутнє. Справжнє й так було досить ясним.
Ігор закохався. Не в неї, свою дружину сімнадцяти років, а в сусідку Маріанну. Він ще сам цього не усвідомлював або не хотів визнавати, але Оксана бачила всі ознаки. Як він почав доглядати за собою, купив нову сорочку, частіше голився. Як шукав будь-яку нагоду вийти надвір, коли Маріанна поверталася з роботи. Як світилися його очі, коли він говорив про неї.
Колись так вони світилися, коли він дивився на Оксану.
— Мам, тато сказав, що в тебе теж є вища освіта, — Софійка повернулася на кухню з підручником у руках. — А чому ти не працюєш?
Питання застало Оксану зненацька. Донька дивилася на неї з щирою цікавістю чотирнадцятирічної.
— Я працювала, поки ти була маленькою, — відповіла Оксана. — А потім вирішила займатися домом і сім’єю.
— А не нудно?
Нудно? Оксана ніколи не задумувалася над цим. Після народження Софійки вона пішла у декрет і більше не поверталася на роботу. Ігор добре заробляв, сім’я ні в чому не потребувала. Їй здавалося, що так правильно — бути вдома, піклуватися про чоловіка й дитину.
— Ні, не нудно, — сказала вона доньці. — У мене повно справ.
— Зрозуміло. А тітка Маріанна каже, що жінка повинна бути незалежною. Що не можна повністю розчинятися в сім’ї.
Оксана здригнулася. Коли Софійка встигла поговорити з Маріанною про таке?
— Коли вона тобі це казала?
— Вчора зустрілися біля підОксана глянула на доньку і зрозуміла — прийшов час розпочати все спочатку.
