Бувша свекруха не дає мені життя
Колишній чоловік давно вже живе своїм життям і виховує нову дитинку, а його мати досі не дає мені ні хвилини спокою. Нібито піклується про онучку. Краще б нагадувала синові, щоб аліменти сплачував вчасно.
Шість років із Володимиром були чистим пеклом. Я втекла від нього, не боячись залишитися сама з малечею. Хоч родичі й переконували, що дитині потрібен батько, я більше не могла терпіти його гулянки й піянки.
Віра Павлівна ніколи не поважала мене. Та після розлучення раптом почала пильно стежити за моїм життям, ховаючись за турботою про онучку. Мабуть, боїться, що тепер їй ніхто й води не подасть.
— Чого ти вигадуєш? Він же тебе не бив, гроші додому носив. Нормальний чоловік, — нарікала свекруха.
Ніби треба триматися за мужика лише тому, що він не б’є. Так, звісно. Я не сперечалася — марно. На аліменти не подавала, щоб колишній потім не вимагав від дочки нічого. Хоча він обіцяв допомагати. На словах.
За півроку він знову одружився. Але звістка про нову вагітку свекруху не зраділа. Вона продовжувала слідкувати за мною, намагаючись звести з сином. Заходила без запрошення, контролювала. Мовляв, має повне право бачити онучку — зручна відмовка.
Чому раніше вона не цікавилася донечкою? Все зрозуміло — просто вивчає ситуацію.
Після розлучення я почала життя спочатку. Раніше я не відходила від плити й швабри, не бачилася з подругами, гуляла лише на дитячому майку. Тепер я знаходжу час на себе. У вихідні ми їздимо до батьків, ходимо в кіно, в зоопарк.
— Досить возити дитину скрізь. Нехай вчиться домашнім справам, — дорікала мені свекруха.
— У вихідні ми відпочиваємо. Доньці цікаво, а ваші каструлі почекають.
Вона вважала, що я повинна сидіти вдома й сумувати за колишнім. І ще й навчати восьмирічну дівчинку готувати й прибирати. Нащо? Дитина має насолоджуватися дитинством — дорослих турбот ще вистачить. Вона прибирає іграшки, сервірує стіл — цього достатньо.
— Господиня з тебе ніякова, і донька такою буде, — висловлювалася вона.
Одного разу я забула викинути стару зубну щітку, а нову поставила в склянку. Свекруха вирішила, що я запрошую чоловіків і розважаюся при дитині. Я не пояснювалася — я доросла й роблю, що хочу.
— Тобі не можна влаштовувати особисте життя, ти ж мати! Думай про дитину, а не про чоловіків! — кричала вона на всі сходи.
— А чому вашому синочку можна? Він уже нову дитину зробив!
— Ти ж його кинула, а хороші чоловіки на дорозі не валяються.
Я попросила її більше не приходити і не нервувати мене. Якщо хоче побачитися з онучкою — зустрінемося в парку. А в нашому домі їй більше не місце. Тепер вона обурюється й погрожує опікою. Та мені боятися нічого — яАле одного дня, коли вона знову прийшла без запрошення, я просто зачинила двері й поставила їй умову: або поважати мої кордони, або більше не бачити онуку.
