Олеся стояла біля вікна, дивилася, як її донька Соломія завантажує останні коробки в авто. Дівчина метушилася, переставляла сумки, щось пояснювала чоловікові. Вже тридцять один рік, а мати все ще бачила в ній ту маленьку донечку, що колись чіплялася за її спідницю й боялася залишатися сама.
“Мамо, ти готова?” – гукала Соломія з двору. “Час рушати!”
Олеся взяла з підвіконня невелику торбинку з речами й повільно пішла до дверей. У передпокої на комоді стояли світлини – весілля доньки, день народження онучки Даринки, сімейний відпочинок на хуторі. Звичайне життя, яке тепер здавалося таким далеким.
“Іду вже”, – відповіла вона, замикаючи квартиру.
Авто стояло у дворі з відкритим багажником. Чоловік Соломії, Ярослав, курив біля під’їзду й нервувався, поглядаючи на годинник.
“Вітаю, Олександрівно”, – кивнув він. “Як справи?”
“Нормально”, – коротко відповіла вона.
Ярослав завжди був офіційним, хоча вони знайомі вже вісім років. Не те щоб погана людина, просто… холодний. Олеся ніколи не відчувала себе з ним у гостинності.
“Сідай ззаду, мамо”, – Соломія відчинила двері. “Там зручніше.”
Їхали мовчки. Олеся дивилася у вікно на знайомі вулиці, які поволі змінювалися чужими кварталами. Переїзд до доньки здавався правильним рішенням. Після смерті чоловіка жити самій стало важко, та й здоров’я вже не те. А тут онука, можна допомогти з дитиною.
“Ось ми й приїхали”, – оголосила Соломія, коли авто зупинилося біля сучасного багатоповерхівки. “Наш дім.”
Квартира виявилася простора й світла. Велика вітальня, окрема кухня, три спальні. Соломія з гордістю показувала ремонт, нові меблі, техніку.
“А це твоя кімната, мамо”, – вона відчинила двері в найменшу кімнатку. “Я її спеціально для тебе облаштувала.”
Кімната була акуратною, але безликою. Одномісне ліжко, шафа, стіл біля вікна. Все нове, все чуже.
“Дякую, донечко”, – Олеся поклала торбинку на ліжко. “Дуже мило.”
“Мамо, а де Даринка?” – запитала вона, озираючись.
“У подруги залишилася на денек. Завтра приведу, познайомитесь нарешті як слід.”
Олеся кивнула. Даринку вона бачила лише кілька разів – на Дні народження, на Новий рік. Соломія рідко приїжджала в гості, завжди була зайнята роботою, домом, чоловіком.
Ввечері сиділи на кухні, пили чай. Ярослав читав новини на планшеті, Соломія розповідала про сусідів, про ближніТоді Олеся взяла свою сумку, вийшла на балкон і дивилася, як вечірнє небо над Києвом починало вкриватися першими зірками, розуміючи, що тепер вона вільно може дихати своїм повітрям.
