Три дні без дзвінка
Маріанна Олексіївна вчетверте за ранок підійшла до телефону, зняла слухавку, прислухалася до гудка і поклала назад. Апарат працював нормально — значить, справа не в ньому. Вона подивилася на годинник — десята з половиною. Зазвичай Андрій телефонував о дев’ятій, щойно приходив на роботу, але сьогодні не дзвонив уже третій день поспіль.
— Може, захворів? — пробурмотіла вона, витираючи пил з телефонного столика. — Чи може, в командировку відправили раптом?
Але син завжди повідомляв про поїздки заздалегідь, це було їхньою негласною домовленістю. Маріанна Олексіївна налила собі чаю, але він здавався гірким, хоча цукру додала, як завжди. Сіла біля вікна, почала спостерігати за двором. Сусідка Галя Іванівна розвішувала білизну, весело насвистуючи якусь пісеньку. У неї ж діти дзвонять щодня, онуки на вихідні приїжджають. А Андрій…
Телефон задзвонив різко, пронизливо. Маріанна Олексіївна кинулася до нього, мало не перекинувши стілець.
— Ало! Андрію?
— Вибачте, ви потрапили не туди, — пролунав незнайомий жіночий голос.
— Ой, пробачте…
Вона повільно поклала слухавку. Серце калатало десь у горлі. От так знервувалася через якийсь дзвінок. Маріанна Олексіївна повернулася до вікна, але вже не могла зосередитися на тому, що відбувалося у дворі. Думки заплутувалися, одна страшніша за іншу.
Андрій працював водієм у транспортній компанії, їздив по області, іноді й далі. А раптом аварія? У новинах постійно розповідають про пригоди на дорогах. Маріанна Олексіївна схопилася, почала ходити по кімнаті з кута в кут. Руки тремтіли, коли вона знову взяла слухавку і набрала номер сина.
— Абонент тимчасово недоступний, — відповів автоматичний голос.
— Господи, що ж сталось? — прошепотіла вона.
Згадала, як тиждень тому вони посварилися. Дурниця, пустель. Андрій прийшов у гості, і вона почала розпитувати про його особисте життя — коли нарешті одружиться, чому все відкладає. Син нахмурився, сказав, що ще не час, треба міцніше на ноги стати. А вона наполягала, що в тридцять п’ять років уже пора.
— Мам, відчепися, будь ласка, — тоді сказав Андрій втомлено. — У мені й без того проблем вистачає.
— Які ще проблеми? На роботі все гаразд, квартира є, машина… Чого тобі не вистачає?
— Розуміння не вистачає, — буркнув він і пішов раніше, ніж зазвичай.
Маріанна Олексіївна тоді образилася, увечір сиділа надута. А тепер шкодувала за кожне слово. Може, Андрій тепер ображається і спеціально не телефонує? Хоч ні, син не злопам’ятний, це вона знала напевно.
До обіду тривога стала нестерпною. Маріанна Олексіївна вдяглася і пішла до Галі Іванівни, що мешкала у сусіднім під’їзді. Сусідка зустріла її здивовано.
—
