**ЩИРЕ ЩАСТЯ**
— Мамо, залишився останній варіант стати батьками — це ЕКО. Ми з Дмитром все вирішили. Відмовити нас не вийде. Звикай до цієї думки, — Олеся промовила це на одному диханні.
— ЕКО? Тобто в мене буде онук чи онука «із пробірки»? — я не могла повірити в почуте від власної доньки.
— Називай, як хочеш. Ми завтра починаємо процедури. Усі аналізи здані. Лікарі попередили — це буде довгий і непередбачуваний шлях. Гарантій немає. Прошу тебе, наберися терпіння, — Олеся глибоко зітхнула.
Я не знайшла слів у відповідь. А треба було підтримати, вселити надію, допомогти чи хоча б не заважати.
Наша розмова відбулася по телефону. Розумію, Олесі було важко говорити віч-на-віч, адже тема дуже делікатна.
Перший раз Олеся вийшла заміж за друга дитинства Андрія. Їхнє кохання здавалося вічним — так вважала вона. Але прямо на весіллі, у ресторані, наречений, випивши зайвого, опинився в обіймах свідка. Олеся знайшла їх у «романтичних» обставинах — у брудній комірці.
Андрій, побачивши наречену, щось несвідомо бурмотів на своє виправдання, а свідок, схопивши речі, прикриваючи оголене плече легким палантином, вибіг і більше його того дня ніхто не бачив.
Олеся подала на розлучення. Ми з чоловіком умовляли доньку не рішати згоряча:
— Олю, не поспішай. Хто знає, що може статись під градусом. Напевно, той свідок сам затягнув Андрія у ту комірку. Він же хлопець як на підбір, ось і потягнуло до забороненого. Пробач його. У вас усі попереду. Подумай. Потім шкодуватимеш.
— Ні, мамо, не шкодуватиму. Андрій вжалив — так вжалив. Мені боляче. Але я не хочу починати сімейне життя зі зради та брехні. Слава Богу, що так сталося в день весілля. Менше страждань для мене, — Олеся була непохитна.
Андрій благав, каявся, але марно.
…Через кілька місяців виявилося, що донька вагітна від нього. Олеся таємно від мене позбулася дитини. Чесно кажучи, дізнавшись про це, я б умовляла її повернутися до Андрія.
Час минав, і до Олесі залицявся Дмитро. До речі, він — найкращий друг Андрія. Дмитро давно кохав Олесю, але не наважувався йти проти друга. Та ось такий випадок. Олеся не відразу погодилася. Обпалилась — нікому не вірила. Сумнівалася три роки. Але Дмитро не відступав. Нарешті донька переконалася в його щирості:
— Дмитре, твоя пропозиція руки й серця ще актуальна?
— Авжеж, Олесю! Невже ти погоджуєшся? — Дмитро поцілував руку коханій.
Олеся кивнула.
На радощах Дмитро влаштував розкішне весілля. Були всі друзі, крім Андрія. Але «колишній» надіслав молодим великий букет пахучих лілій. Олеся відмовилася від квітів і віддала їх незаміжній подрузі.
Тоді їй було двадцять вісім, Дмитру — тридцять три. Минуло два роки шлюбу, а дітей усе не було.
— Олю, у вас з Дмитром якийсь план чи просто не виходить із нащадками? — обережно запитала я.
— Не виходить, мамо. Я вже непокоюсь. Дмитро мовчить. Думаю, звинувачує себе. Почекаємо ще рік, а там… — донька опустила очі і відвернулась.
— Що «там»? З дитбудинку візьмете? — я не розуміла, що вона має на увазі.
— Покаже час. У нас обов’язково буде дитина. Будь-яким способом, — Олеся загадково посміхнулася.
— Дай Боже! Ми з батьком чекаємо-не дочекаємося онуків, — я ніжно погладила доньку по голові.
І ось минуло ще два роки спроб…
Олеся повідомила мені про ЕКО. Я була рішуче проти:
— Олю, кажуть, що у цих дітей немає душі, що вони частіше хворіють, що вони не зможуть мати власних дітей… Коротше, біороботи.
— Мамо, цьому методу вже майже сорок років. Він розвивається у всьому світі. Багато пар безплідні. «Пробирочні» діти народжуються такими ж, як усі. Просто це важко. Ти не уявляєш, яка велика внутрішня робота в нас із Дмитром. Коротше, готуйся до онуків. Може бути двійня. До речі, перші жінки після ЕКО народили потім природньо, — Олеся дуже хотіла переконати мене.
А я усвідомлювала, що процес уже запущений. Залишалося лише вірити і не падати духом.
…Шлях до дитини виявився дорогим, виснажливим. Олеся завагітніла лише з четвертої спроби. У неї почалася депресія, істерики. Вона значно поправилася через гормони. Дмитро схуд, виснажений перепадами настрою дружини, її сльозами та сміхом без причини.
— Мамо, я боюся чхнути, зробити різкий рух. Раптом усе втрачу, а на п’яту спробу я вже не згожусь. Втомилася. Всі ці муки — через той аборт. Ну, хіба могла я його не зробити? Тепер розплачуюсь, — Олеся витирала сльози.
Дмитро і Олеся двічі їздили відпочивати на море. Їм був потрібен тайм-аут. У доньки здавали нерви. Вона була на межі, хотіла вистрибнуА потім настав той день, коли в нашій родині пролунав дитячий сміх — маленька Марійка довела, що справжнє щастя не залежить від того, як воно з’являється на світ.
