Ковтни мою печаль
Найменше Олені подобалось працювати з дітьми. Це важко, нудно й небезпечно. Простір можливостей навколо дитини ще не сформований, ризик «притягнути» якусь зовсім непотрібну ймовірність подій занадто великий.
Дитина перебуває в біополі матері, отже працювати доведеться і з нею. До того ж, діти неймовірно люблять фантазувати. Хто не мріяв у дитинстві про магічну силу? Не вигадував собі чарівного друга-помічника? Кожне слово такого «клієнта» доводилося перевіряти, що створювало додаткове навантаження.
Коли Олена побачила на порозі жінку у вичурній чорній сукні, з криваво-червоними губами й темно-синіми повіками, відьма навіть не здригнулася. До неї часто приходили екстравагантні особистості. А хлопчик років десять, що боязко ховався за її спиною, змусив Олену насторожитися. Лише вона відкрила рота, щоб сказати, що з дітьми не працює, пані владно їй перебила:
— Ми за записом. Я Мар’яна, телефонувала вам учора. У мене ще кошеня на аватарці, пам’ятаєте?
Кошеня Олена пам’ятала.
— Що ж, проходьте.
«Може, проблеми в Мар’яни, а хлопчика їй просто не з ким залишити, ось і притягла?» — з надією подумала відьма, ненав’язливо оглядаючи клієнтку. Мар’яна була трохи повненькою жінкою років сорока п’яти, яку ще не покинула привабливість. Про таких казали: «у самому розквіті». Грим на ній був яскравим, навіть трохи грубуватим, руки облямовували численні браслети, звінячі при кожному русі, а жестикулювала Мар’яна багато й запально. Чорний одяг… до чого це? Вирішила надати собі таємничості? Тримає траур? У будь-якому разі, Мар’яна одягнула чорне із мало прихованою насолодою, напоказ. «Любителька вистав. Зараз мені доведеться стати глядачкою однієї з них», — здогадалася Олена.
— У мене помер чоловік, — трагічно почала жінка. Дістала хусточку й промокнула абсолютно сухі очі.
— Співчуваю, — ввічливо відповіла відьма, — але я не займаюся сеансами спіритизму. Вважаю це небезпечним і марним заняттям.
Не отримавши бажаної реакції, пані спробувала підійти з іншого боку.
— У нашому роду були чаклуни, — драматичним шепотом розповіла клієнтка. — Моя прапрабаба ворожила, а семиюрідна тітка…
«Дайте вгадати, теж ворожила?» — Олені коштувало великих зусиль стримати саркастичну посмішку. Кількість «відьом», «чаклунів» і «шаманів», що ламалися до її хати в останні роки, досягла критичної точки. Якщо добре покопатися, у кожній родині можна знайти того, хто таємноМар’яна зітхнула, немов зневірена, а потім раптом підвела голову, і в її очах блиснула та сама невгамовна іскра, що колись змусила її чоловіка закохатися – так Олена зрозуміла, що ця жінка ніколи не припинить шукати див, адже вони були єдиним, що залишило її життя у полум’ї.
