У давній час, коли сонце було ясніше, а душі теплішими, у маленькому містечку Житомирі жила одна жінка.
— Твоя мама їде на цілий місяць? Тоді я — до своєї, — дружина стояла вже з валізою.
У Оксани був план. Простий, як дитяча мрія: відпустка з чоловіком біля моря. Тарас обіцяв — цього року точно їдемо. Квитки куплені, готель заброньований, валізи майже зібрані…
— Оксанко, вибач, — Тарас не піднімав очі від телефону. — На роботі аврал. Відміняється усе.
Серце кольнуло. Але не від несподіванки — від звичного розчарування. За роки шлюбу Оксана звикла: плани чоловіка важливіші за її власні.
— Нічого, — проковтнула образу. — Тоді хоч вдома відпочину. Книжки почитаю, на ґанку посиджу.
Вперше за багато років — тиша в домі! Кава без поспіху, улюблений детектив, захід сонця на ґанку. Здавалося, доля дарує їй подарунок.
Але доля, мабуть, любила чорний гумор.
— Мама дзвонила, — Тарас був у захваті. — Вона санаторій відмінила. Навіщо витрачатися, якщо ти вдома й вільна? І зі мною побачиться заодно.
Ганна Степанівна. Жінка із залізною волею й переконанням, що весь світ зобов’язаний їй служити.
— Місяць? — голос Оксани здригнувся.
— Ну так! Чудово ж, правда? — Тарас усміхався, як дитина, що дістала морозиво.
А Оксана раптом побачила свою відпустку: дні на кухні, нескінченні «принеси-подай», командирський голос свекрухи й відсутність права на власну думку в власному домі.
— Звісно, чудово, — кивнула вона.
Через три дні Ганна Степанівна заїхала до їхньої хати, як танк до окупованого міста.
— Оксанко, чому у вас цукор не в тій банці? — перші слова після «здоровенькі були».
— Мамо, заходь, сідай, — Тарас метушився навколо.
А Оксана зрозуміла: її відпустка перетвориться на місячну зміну офіціантки.
— Борщ варитимеш? — Ганна Степанівна влаштувалась у кріслі, як на троні. — Тільки не надто кислий. І м’ясо добре провар.
Оксана мовчки пішла до кухні.
Нові правила
Ганна Степанівна облаштувалась у домі, як полководець на захопленій землі. До вечора першого дня стало ясно: відпочинок Оксани скасовується остаточно.
— Оксанко, а де в вас нормальні каструлі? — свекруха рилася у шафах. — Ці якісь маленькі. І взагалі, чому спеції не по алфавіту стоять?
Оксана мовчки переставляла банки. У власній кухні вона раптом стала гістькою.
— Мамо, не напружуйся, — Тарас читав новини. — Оксана все зробить.
Так, звісно. Оксана все зробить. Як завжди.
До кінця тижня розклад дня Оксани виглядав так: підйом о сьомій, сніданок для свекрухи за особливим меню (не жирне, не солоне, не гостре), прибирання, готування обіду, полуденок, вечеря, миття посуду. І так по колу.
— Ти якась млява стала, — помітив Тарас. — Може, вітаміни попити?
Вітаміни? Їй потрібен був не вітамін С, а вітамін «Власне життя».
Ґанок — остання твердиня
Єдиним порятунком став ґанок. Тут Оксана могла просто дихати. Дивитись на небо. Думати.
— Оксанко! — голос свекрухи порізав тишу. — Де ти? Мені чай треба!
— Іду! — автоматично відгукнулась Оксана.
Але ноги не рухалися. В голові крутилася одна думка: «А що, якщо не йти?»
Думка була така зухвала, що аж дух забирав.
— Оксанко! Ти що, не чуєш?
— Чую, — тихо сказала Оксана порожньому ґанку. — Дуже добре чую.
І все ж таки пішла заварювати чай.
Точка кипіння
— Оксанко, — Ганна Степанівна сиділа у вітальні, як суддя на трибуні. — Ти якась нелюдима. Увесь час на ґанок тікаєш. Не вмієш із ріднею поводитися.
Ріднею? Оксана захлинулася повітрям.
— Я думала, приїду відпочити, — продовжувала свекруха, — а тут як на кухні опинилася. Вари, прибирай, обслуговуй.
Оксана завмерла з ганчіркою в руках. Весь світ перевернувся з ніг на голову. Вона — на кухні? Вона варить і прибирає? А хто ж тоді Оксана?
— Вибачте, — голос її звучав на диво спокійно. — Але варю й прибираю тут я. Кожен день. Вже два тижні поспіль.
— Оксанко! — обурився Тарас. — Що ти говориш? Мама ж гість!
Гість. Який командує у чужому домі два тижні. Який перетворив господиню на прислугу.
— Так, — кивнула Оксана. — Ви праві. Мама — гість. А я хто?
Прозріння в вечірній розмові
Ввечері, коли Ганна Степанівна влаштувалася перед телевізором, Оксана підійшла до чоловіка:
— Тарасе, нам треба поговорити.
— Зачекай, новини подивимось…
— Зараз, — твердо повторила вона.
Тарас здивовано подивився на дружину. У її голосі з’явилися ноти, які він давно не чув.
— Слухай, якщо твоя мама відпочиває в нас, — Оксана говорилаА потім Оксана виповнила рік – найкращий у своєму житті.
