Надія Вересюк сиділа біля вікна, спостерігаючи за вуличним метушливим життям. Автобуси однаково скрипіли гальмами, пішоходи поспішали кудись, а вона все думала про те саме про листа, що прийшов учора. Чорний конверт із золотою облямівкою лежав на кухонному столі вже добу, а вона так і не наважилась його відкрити.
Мамо, ти чого сидиш, наче верба на дорозі? Денис влетів у хату, мов буря, шпурнув рюкзак у кут. Знову журба напала? Ходімо краще обідати, а то я голодний, як студент сесію.
Поїш, поїш, зітхнула Надія, не відводячи погляду від вікна. Котлети в холодильнику, підігрій у мікрохвильовці.
Син зупинився посеред кімнати, придивився до матері уважніше. Щось у її позі було не так, занадто напружено.
Що трапилося? Денис підійшов ближче. Виглядаєш ти… не знаю, дивно якось.
Та нічого особливого, Надія повернулася до нього обличчям. Просто лист один прийшов. Думаю, відкривати чи ні.
Який лист? Від кого?
Від нотаріуса. З Києва.
Денис наморщив лоб. Листи від нотаріусів рідко сулили щось добре. Або борги, або суди, або інші неприємності.
А що може бути у листі від нотаріуса? обережно запитав він.
Не знаю. Може, тітка Соломія щось заповіла. Вона ж у Києві жила останні роки, маленьку квартирочку мала. Але ми з нею зовсім не спілкувались, років десять уже.
Надія встала, пройшла на кухню. Лист як і раніше лежав на тому ж місці, наче кпив з її вагань.
Мамо, може, таки відкриємо? Денис узяв конверт у руки. Що гірше, від того, що дізнаємось правду?
Гіршого може бути багато, буркнула мати. Раптом там якісь зобовязання, її борги. Чи ще щось. Не хочу собі на голову проблем.
А раптом навпаки, щось добре? Денис вже збирався розірвати конверт, але мати спинила його жестом.
Почекай. Дай ще подумати.
Та думати було особливо ні про що. Тітка Соломія доводилась Надії двоюрідною сестрою, вони виросли в одному дворі, та долі їхні розійшлися давно. Соломія виїхала до столиці відразу після інституту, там вийшла заміж, працювала у науковій установі. Дітей у неї не було, чоловік теж давно помер. А Надія лишилася в рідному містечку, народила Дениса, ранньою вдовою стала, все життя працювала вихователькою у дитсадку.
Востаннє бачились на похоронах дідуся, це було справді років десять тому. Тоді Соломія здалась їй чужою, столичною пані у дорогому пальті, що звисока дивилась на провінційних родичів.
Гаразд, відкривай, нарешті наважилася Надія. Але якщо там щось погане, я ж тебе попереджала.
Денис акуратно відкрив конверт, дістав кілька аркушів паперу. Пробіг очима перші рядки й раптом присвистів.
Мамо, тут написано, що тітка Соломія заповіла тобі квартиру в Києві.
Що? Надія ледве не впустила чашку з чаєм. Яку квартиру?
Дві кімнати, у районі метро Бор
Того дня, сидячи в затишній кав’ярні зі своїм новим знайомим Михайлом Семеновичем і смакуючи вишневий вареник, Галина з усмішкою подумала, що найкращі подарунки долі справді іноді приходять у найнесподіваніших упаковках, навіть у чорних конвертах з Києва.
