Коли Оксана розплачувалася в магазині за продукти, Тарас мовчки відвернувся. А коли взялася розкладати все по пакетам, взагалі вийшов на вулицу позатиратись. Оксана підійшла до нього, коли той курив.
Тарасе, візьми пакети, будь ласка, простягнула чоловікові два найважчі мішки.
Тарас глянув на неї так, немов вона підкинула йому динамітну шашку, і здивовано спитав:
А тобі чого?
Оксана збентежилась. Що це за питання “тобі чого”? Та й до чого воно? Нормальний чоловік завжди підсобить фізично. Та й просто якось не по-людськи, коли жінка з важким тягарем, а мужчина поруч фуфели несе.
Та вони ж важкі, Тарасе, пояснила вона.
Та й що? продовжував чинити опір Тарас.
Він бачив, що дружина починає парувати, але йому принципово не хотілося тягнути покупки. Він швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне. “Що значить “візьми сумки”! Я що, бидло тяглове? Чи підкаблучник? Я гетьман у хаті! Сам вирішу, що й коли нести! Ну понесе сама не впаде!”, міркував Тарас. Просто настрій сьогодні такий був дружину випробувати на міцність.
Тарасе, ти куди? Пакети візьми! скрикнула йому вслід Оксана, аж голос дрижав.
Продукти справді важили чимало. Та Тарас і сам знав це ж він саме накидав у кошик усе це добро. До дому було недалеко, мінімум хвилин сім. Та коли везеш важкі пакети, кожен крок здається довгим, як фестиваль “Таврийські ігри”.
Оксана йшла додому, аж сльози наверталися від вагомості ситуації. Сподівалася, що Тарас пожартував і зараз повернеться. Та ні, вона бачила, як він віддалявся все далі. Лежало на серці викинути ці пакети геп, але вона в якомусь тумані тягла їх далі.
Дійшовши до під’їзду, сіла на лавочку, більше немає сили. Хотілося ревти від образу й втоми, але стримувала сльози на людинах соромно. Та й проковтнути цю плутанину не могла він не просто образив, а й принизив. А він же який був уважний до весілля… Та й зрозуміло ж, що робив, свідомо ж!
Ой, вітаю, Оксанко! голосінь сусіди вивів її із задуму.
Вітаю, бабусю Галю, відповіла дівчина.
Баба Галина, вона ж Галина Семенівна, жила на поверсі нижче й дружила з Оксаниною бабусею, поки та була жива. Оксана знала її з дитинства і ставилась, як до ще однієї рідної бабусі. А після смерті бабусі, коли у дівчини почалися перші побутові окопи, бабуся Галя завжди підмітала. Більше було нікому мати Оксани жила в іншому місті з новим чоловіком і маленькими дітьми, а батька свого вона й не памятала. Тож єдиною рідною людиною завжди була бабуся. А тепер бабуся Галя.
Оксана без коливань вирішила віддати всі ці продукти бабусі Галі. Не марно ж несла. Пенсія в Галини Семенівни мізерна, і Оксана часто її частувала чимось смачненьким.
Ходімо, бабусю, я вас до квартири проведу, сказала Оксана, знову піднявши ті ваготи.
Піднявшись угору, Оксана залишила у бабусі пакети, кажучи, що це все їй. Побачивши у мішку шпроти, печінку тріски, консервовані персики та інші ласощі, які вона так любила, але собі не дозволяла, бабуся Галя так розчулилась, що Оксані навіть стало не зручно за те, що так рідко пригощає сусідку. Поцілувавшись на прощання, Оксана піднялася до себе.
Щойно вона зайшла в квартиру, чоловік вийшов із кухні назустріч, щось жуючи.
А п
Аж поки Катя розраховувалась за покупки, Сергій стояв осторонь, а коли вона почала класти їх у пакети взагалі вийшов на вулицю димити. Як тільки Катя підійшла йому, він глянув на неї, ніби вона пропонувала щось незаконне:
А тобі чого?
Вона здивувалась: нормальні чоловіки ж допомагають! Невже він не бачить, як важко? Сергій же тільки хитро посміхнувся: «Ще й поскаржиться!» та й пішов уперед, аби в
А сумки? буркнув Тарас із ростом, повним пиріжків, наче нічого не сталося.
Оксана лише піднесла йому валізу з домашніми речами: “Твої речі збирай, коханий, бо десь чекає твоя майбутня дружина мабуть, та, що не просить сумки носити”.
Я вважала, що знайшла своє щастя…
