Я вважала, що знайшла своє щастя…

Мені здавалося, що я заміж вийшла… Поки Соломія платила за покупки, Тарас стояв осторонь. А коли вона почала складати їх у пакети, він взагалі вийшов на вулицю. Соломія вийшла з АТБ і підійшла до Тараса, який палив.
Тарасе, візьми пакети, попросила вона, простягаючи чоловікові два великі мішки з продуктами.
Тарас подивився на неї так, ніби його примушують до чогось протизаконного, і здивовано спитав:
А ти що?
Соломія зніяковіла, не знаючи, що відповісти. Що значило “ти що?” і навіщо це було запитано? Звичайно ж чоловік завжди надає фізичну допомогу. Та й якось недоречно, коли жінка піде з важкими сумками, а чоловік поруч буде пір’ям летіти.
Тарасе, вони тяжкі, відповіла Соломія.
І що? продовжив чинити опір Тарас.
Він бачив, що Соломія починає злитися, але йому з принципу не хотілося нести сумки. Він швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне за ним. “Що значить “візьми сумки”! Я що, батрак?! Чи підкаблучник?! Я чоловік! І я сам вирішую, чи нести сумки! Нічого, нехай сама тягне, до дідька тато!” міркував Тарас. Ось таке в нього сьогодні було настріє вишколити дружину.
Тарасе, куди ти пішов? Пакети візьми! гукнула йому услід Соломія, ледь не плачучи.
Мішки таки були дужими. Тарас знав про це, адже сам накидував у візок ці покупки. До хати було недалеко, хвилин п’ять пішки. Та коли йдеш з важкими пакетами, дорога здається вкрай далекою.
Соломія йшла додому і ледь стримувала сльози. Вона сподівалась, що Тарас жартував і зараз повернеться. Та ні, вона бачила, як він віддалявся все далі. Їй хотілося кинути ці пакети, але вона в якомусь тумані продовжувала нести їх.
Дійшовши до під’їзду, вона сіла на лаву, більше не маючи сил йти. Хотілося плакати від образу й втоми, але вона стримувалася на вулиці плакати стидно. Та й проковтнути це вона не могла він не лише образив, а й принизив її своєю поведінкою. А ще який же був уважним до весілля… Та й гаразд би не розумів, а він же розуміє! І вчинив так свідомо.
Здоровенькі були, Соломійко! голос сусідки вивів її із задуми.
Здоровенькі були, бабцю Параско, відповіла їй Соломія.
Баба Параска, вона ж Парасковія Степанівна, жила поверхом нижче й дружила з Соломіїною бабусею, доки та була жива. Соломія знала її з дитинства і ставилась, як до другої бабусі. А після бабусиної смерті, коли Соломія стикалася з побутовими труднощами, та завжди допомагала. Більше було нікому мати жила в іншому місті з новим чоловіком та дітьми, батька ж Соломія й не пам’ятала. Тож єдиною близькою людиною завжди була бабуся. А тепер баба Параска.
Соломія без вагань вирішила віддати всі ці продукти бабці Парасці. Не дурно ж їх тягнула. Пенсія у Парасковії Степанівни маленька, і Соломія часто її частувала смаколиками.
Ходімо, бабцю Параско, я вас до квартири проведу, сказала Соломія, з
Виставивши його за двері, вона притулила чоло до холодного скла вікна, де дощові краплини перепливали вуличні ліхтарі у золото-чорні плями, немов розтоплене кохання.