Одна кімната на трьох
Марічка Бойко дивилася на довідку про розселення з таким виразом обличчя, ніби тримала у руках вирок. Маленька кімната у гуртожитку коледжу її новий прихисток після сорока років життя у власній хаті. І не просто кімната, а кімната на трьох викладачок.
Ну й де я там свої речі діватиму? зітхнула вона, звертаючись до завгоспАндрія, добродушного дідуся з пишними сивими вусами.
Марічко, голубко, а що робити? розводив руками Андрій. Гуртожиток тріщить по швах, ремонт у викладацькому крилі затягнувся. Самі бачите дах тече, проводка стара. Будівельники обіцяють до кінця вересня все полагодити. Адміністрація вирішила тимчасово підселити вас до Оленки Петрівни та Галини Семенівни.
Марічка лише похитала головою. У свої пятдесят сім вона не думала, що доведеться знову ділити з кимось житло. Після розлучення хата дісталася колишньому чоловікові прописка в нього була раніше. А в неї лишилася лише робота викладання літератури у коледжі невеличкого містечка. Зарплати ледве вистачало на оренду, і коли директор запропонував місце в гуртожитку, довелося погодитися.
Ось ключі, Андрій простягнув звязку. Третій поверх, кімната триста дванадцять. Оленка Петрівна та Галина Семенівна вже знають про ваше підселення.
З важким серцем Марічка взяла ключі й поплелася до ліфта. В руці валізка з найнеобхіднішим, речі тимчасово прихистила сусідка по колишній квартирі.
Кімната виявилася не такою вже маленькою, як вона боялася. Старі добротні меблі радянських часів: три ліжка, три тумбочки, велика шафа, письмовий стіл біля вікна. Два ліжка вже були зайняті акуратно застелені, з різними покривалами. На одному синє у квіточку, на другому бордове з китицями.
Ви, мабуть, Марічка Бойко? почувся голос за спиною.
У дверях стояла літня жінка з акуратною сивиною та сталевими окулярами на тонкому носі. Строгий костюм і постава видавали в ній викладачку з досвідом.
Так, Марічка простягнула руку. А ви?..
Галина Семенівна, математика. Тридцять два роки в коледжі. Рукостиск був сухим і коротким. Ваше ліжко біля вікна. Шафу поділимо на трьох, вам ліва секція. Графік користування душем на дверях, не запізнюйтеся гарячу воду дають за розкладом.
Марічка кивнула, відчуваючи себе першокурсницею.
А де Оленка Петрівна?
У їдальні сьогодні чергує, Галина Семенівна піджала губи. Вона хімік, дуже своєрідна особа. Любить рано вранці голосно слухати радіо та сушити трави. Від запаху не сховаєшся.
«Почалося», подумала Марічка, розпаковуючи валізку. Уживатися з двома незнайомими жінками її віку, зі своїми звичками та характерами, буде непросто.
З Оленкою Петрівною вона познайомилася ввечорі. Повненька життєрадісна жінка з фарбованим у рудий колір волоссям буквально влетіла до кімнати з пакетами, наповненими яблуками.
Дівчатка, дивіться, що я привезла! З дачі, частуйтесь! Вона помітила Марічку й сплеснула в долоні: Ой, ви вже приїхали! Оленка Петрівна, будемо знайомі!
Вона енергійно потиснула руку новій сусідці.
Яблучко?
Дякую, Марічка взяла червоний плід, хоча апетиту не було. Дуже приємно познайомитися.
Оленко, прибери свої трави з підвіконня, тут же вступила Галина Семенівна. Тепер нас троє, місця мало.
Галочко, не бурчи, відмахнулася Оленка Петрівна. Місця всім вистачить! Марічко, ви літературу викладаєте, так? Я чула! Кажуть, ви вірчі прямо на уроках складаєте?
Марічка зніяковіла:
Іноді, щоб студентам було цікавіше сприймати матеріал
Чудово! скрикнула Оленка Петрівна. А ось у мене руки, бачите?
Вона простягнула долоні, покриті дрібними опіками від хімічних реактивів.
Професійне, усміхнулася вона. Зате мої студенти знають: хімія пані серйозна!
Галина Семенівна хмикнула, демонстративно відкриваючи товсту книгу. Здавалося, тиша та порядок були для неї важливіші за все на світі.
Дівчатка, чаю? запропонувала Оленка Петрівна, дістаючи електричний чайник із тумбочки.
Я, мабуть, відмовлюся, відповіла Галина Семенівна. Перевірка зошитів.
Марічка несподівано для себе погодилася:
Із задоволенням випю чаю.
За чаєм Оленка розповідала про свій город, про онуків, про те, що директор коледжу колись вчився у неї, а тепер ось начальство. Говорила багато, але якось душевно, без напруги, і Марічка відчула, що напруга першого дня поступово відступає.
А ви давно тут живете? запитала Марічка.
Третій рік, зітхнула Оленка Петрівна. Донька з зятем квартиру знімають, а мене до себе не кличуть тісно. Та я й не ображаюся, молоді мають жити окремо. На дачуІ отож, три немолоді жінки, які випадково стали родиною, продовжували своє життя разом, знаючи, що тепер у них є не просто кімната, а справжній дім.
