Ключ клацнув у замку, і Марічка, намагаючись не шуміти, прокралася в квартиру. У передпокої було темно, лише з кухні пробивалася тонка смужка світла. Батьки знову не спали, хоча вже давно перевалило за північ. Останнім часом це стало звичним довгі нічні розмови за закритими дверима. Зазвичай тихі, але іноді переходили в приглушену перепалку.
Марічка зняла туфлі, поклала сумку з ноутбуком на тумбочку і пройшла по коридору у свою кімнату. Їй не хотілося пояснювати, чому вона затрималася, хоча причина була поважна проект на роботі ніяк не сходився, а строки підганяли.
Крізь стіну чулися приглушені голоси.
Ні, Олежу, я так більше не можу, мама говорила тихо, але в голосі лунало явне роздратування. Ти обіцяв ще минулого місяця.
Оленко, розумій, зараз не час, батько, схоже, знову виправдовувався.
Марічка стомлено зітхнула. Останнім часом батьки постійно про щось сперечалися, але при ній робили вигляд, що все гаразд. Звісно, їм уже за пятдесят, вона давно виросла, але все одно неприємно усвідомлювати, що у їхніх стосунках щось не так.
Вона роздяглася, умилася й лігла під ковдру, але сон не йшов. Думки крутилися навколо одного й того ж. Марічкин брат Данило жив окремо, в іншому місті, і рідко приїздив. Якщо батьки вирішать розлучитися хто з ким залишиться? Кому дістанеться квартира? І чому вони приховують свої проблеми?
Голоси за стіною не втихали. Марічка потяглася до тумбочки й намацала навушники хотілося заглушити чужі таємниці музикою. Рука зачепила телефон, і той упав на килим. Піднімаючи його, Марічка випадково відкрила диктофон. Палець застиг над екраном.
А що, якщо… записати їхню розмову? Просто щоб дізнатися, що відбувається, а не здогадуватися. Адже якщо вона спитає прямо, вони напевно відмахнуться, скажуть, що все в порядку.
Совість кольнула неприємним холодком. Підслуховувати негарно, тим більше записувати. Але з іншого боку, це її батьки, її родина. Вона має право знати, якщо щось серйозне.
Наважившись, Марічка увімкнула диктофон, поклала телефон на тумбочку ближче до стіни й накрилася ковдрою з головою.
Вранці, збираючись на роботу, вона помітила, що й батько, і мама виглядають невиспаними. За сніданком вони майже не розмовляли, лише обмінювалися звичними фразами.
Ти пізно повернулася вчора, помітила мама, наливаючи чай. Знову затрималася на роботі?
Так, проект допилювали, кивнула Марічка. А ви чого не спали?
Та так, серіал дивилися, відмахнулася мама, навіть не глянувши на доньку.
Батько втопився у газету й зробив вигляд, що дуже захоплений статтею.
Сьогодні не чекай мене на вечерю, сказав він, не підводячи очей. Переговори з клієнтами, можу затриматися.
МамВони стояли перед будинком, осяяним вечірнім сонцем, і Марічка раптом зрозуміла, що ця таємниця не розділила їх, а навпаки обєднала новими нитками довіри.
