Оксана витирала пил у кабінеті чоловіка, коли її ганчірка зачепила стопку паперів на краю столу. Аркуши розлетілися по підлозі, і вона, буркнувши, почала їх збирати. Під кріслом щось блиснуло маленький чорний предмет. Вона простягнула руку і дістала смартфон у потертому чохлі.
“Дивно”, пробурмотіла вона, вертячи телефон у руках.
Новенький айфон Андрія завжди лежав або в кишені піджака, або на тумбочці. Цей був явно дешевший, простіший і… незнайомий. Вона натиснула кнопку екран засвітився, показуючи час і дату. Без пароля. Серце Оксани стиснулося, а в горлі станув ком.
Вона повільно сіла у крісло, не відводячи очей від апарата. За двадцять три роки шлюбу між ними було всяке: і сварки, і образи, і недовіра. Але щоб другий телефон… Оксана ніколи не вважала себе ревнивою дружиною. Довіряла Андрію, пишалася їхнім шлюбом. А тепер їй було страшно заглянути в цю чорну коробочку з потенційно руйнівними таємницями.
“Двадцять три роки разом, двоє дітей… Невже все даремно?” думки крутилися в голові, коли пальці механічно гортали меню. Жодних фото. Лише кілька контактів безіменні номери, позначені цифрами й ініціалами. І повідомлення… Оксана завмерла, побачивши листування з контактом “М.Б.”.
“Сьогодні о 19:00, як завжди?” написав Андрій три дні тому.
“Так, чекаю”, коротка відповідь.
Двома днями пізніше:
“Дякую за вчора. Все як завжди на висоті”, повідомлення від чоловіка.
“Рада, що сподобалося. Завтра зможеш?” відповідь.
“Постараюся, але не обіцяю. Оксана щось підозрює”, написав Андрій.
У Оксани потемніло в очах. Вона? Підозрює? Та вона до цієї хвилини навіть не допускала такої думки! У грудях розлилося палюче відчуття образу, злості й розчарування. Двадцять три роки довіри і ось так просто?
Унизу хлопнули вхідні двері. Андрій повернувся з роботи раніше звичайного. Оксана в паніці засунула телефон у кишеню халата, схопила ганчірку й продовжила прибирати, наче нічого не сталося.
“Оксанко, ти де?” голос чоловіка роздався у передпокої.
“У кабінеті, прибираю”, відповіла вона, намагаючись говорити рівно.
Андрій зявився у дверях високий, підтягнутий, у строгому костюмі. У свої пятдесят він виглядав молодше за однолітків і, як і раніше, привертав погляди жінок. Раніше Оксана пишалася цим, а зараз відчула холодний дотик страху.
“Як день пройшов?” запитала вона, ретельно витираючи книжкову полицю.
“Нормально”, він послабив краватку й потягнувся. “Тільки втомився. Клієнт попався вередливий, три години на нього витратив”.
“Який клієнт? М.Б.?” хотілося запитати Оксані, але вона стрималася.
“А чому так рано?” вона обернулася до нього, намагаючись розгледіти у рідному обличчі ознаки брехні.
“Зустрівся”, він підійшов і обійняв її ззаду, притулившись носом до шиї. Від нього пахло звичним одеколоном і трохи цигарками, хоча він кинув курити ще пять років тому. Цей запах неприємно кольнув.
“Піду в душ”, Андрій поцілував її у щоку й вийшов.
Залишившись одна, Оксана опустилася на диван. Що робити? Влаштувати скандал зараз? Спостерігати за ним? Чи просто запитати прямо? У кишені халата важко давив чужій телефон. Вона дістала його й знову відкрила повідомлення. Нічого відвертого ні любовних листів, ні інтимних фото. Але сама таємниця другого телефону багато про що говорила.
Вечір пройшов у напруженні. Вони вечеряли удвох, дивилися серіал, говорили про дітей. Старша, Софійка, жила в іншому місті з чоловіком і дворічним сином. Молодша, Марічка, закінчувала університет. Андрій поводився як завжди розповідав про роботу, жартував, цікавився її справами. Нічого підозрілого, якщо не знати про таємний телефон.
О десятій він пішов у душ, а Оксана наважилася. Вона дістала його піджак із шафи й уважно перевірила кишені. Нічого. Потім заглянула у портфель теж пусто. Вже збирався відступити, коли помітила у боковій кишені піджака маленьку картку. Візитівка з імям “Марія Бойко” та номером телефону. “М.Б.” з тих повідомлень?
Шум води у ванній припинився. Оксана поспішно поклала все назад і послизнула у ліжко, вдаючи, що спить. Серце калатало так голосно, що їй здавалося Андрій мусить це чути.
Вранці вона прокинулася раніше чоловіка й довго дивилася на його спляче обличчя. Рідне, кохане і раптом таке чуже. Як він міг так вчинити? Чого йому не вистачало усі ці роки?
За сніданком вона не витримала:
“Андрію, ти щасливий зі мною?” запитала вона, розмішуючи цукор у чаї.
Він здивовано підняв брови:
“Звідки такі питання зранку?”
“Просто відпові Я знайшла твій другий телефон, сказала вона після паузи, дивлячись йому прямо в очі.
