Мам, а ти теж колись хотіла стати художницею?
Оля сиділа за кухонним столом, тримаючи тоненький пензель. На аркуші акварелі під її рукою народжувалася нерішуча, але зворушлива гілка бузку блакитні мазки тремтіли, ніби боялися розтектися.
Хотіла, усміхнулася Ганна, стоячи біля плити. Тільки мені було девять, і я вирішила, що краще стану лікарем, щоб лікувати людей.
А потім передумала?
Ганна потяглася за чайником, ховаючи погляд. Вона завжди боялася таких розмов. За ними ховалося занадто багато старі мрії, нездійснені надії, вибори, які вона робила не серцем, а розумом.
Так. Життя так повернулося.
Коли Ганна удочерила Олю, їй було тридцять три. До того часу вона пережила багато: діагноз безпліддя, розлучення, яке залишило порожнечу в душі, та безкінечні поради знайомих «смирися», «спробуй ще раз», «візьми дитину». Вона не хотіла брати. Не через егоїзм, а через страх: чи вистачить сил, чи вистачить любові? Але одного разу в дитбудинку вона побачила Олю худу дівчинку з косичками, яка сиділа в кутку і малювала олівцем квіти. Оля підняла очі, і в них було стільки дорослої журби, що Ганна відчула біль у грудях. Через рік Оля назвала її мамою.
Тепер Олі було десять. Вона вчилася в звичайній школі, де Ганна викладала літературу. Колеги та батьки поважали її «та сама вчителька, що удочерила дівчинку з притулку». Але Ганна не шукала схвалення. Її єдиним бажанням було дати Олі життя, де ніхто не нагадував би їй про минуле.
Ганно Петрівно, якщо хочете, щоб Оля вступила до нашої школи, треба заповнити анкету. І копії документів. Зокрема, свідоцтво про народження. Жінка в приймальні елітної гинмазії дивилася суворо, але без злоби. Її окуляри блищали під яскравим світлом.
Звичайно, Ганна кивнула, стримуючи хвилювання. Ми все підготуємо.
Вона підготувала все заздалегідь. Нова прізвище Олі її прізвище було вписане в документи акуратно, без натяків на усиновлення. Не те щоб це було таємницею, але Ганна не хотіла, щоб минуле Олі стало приводом для питань чи співчуття. Вона знала, як діти можуть бути жорстокими, як одне слово може поранити глибше, ніж здається.
Ввечері вони пекли яблучний пиріг. Оля чистила яблука зі зосередженістю художниці: тонкі смужки шкірки падали в миску, а цукор вона пересипала обережно, ніби боялася порушити якийсь невидимий порядок.
Мам, а в цій новій школі є художня студія?
Є. Дуже гарна. І театр. І басейн.
А якщо мене не візьмуть?
Ганна подивилася на доньку. Оля не піднімала очей, але її пальці завмерли над мискою.
Візьмуть, Оленко. Ми все для цього зробимо.
Дзвінок почувся вранці суботи. Ганна вийшла у двір, щоб відповісти у квартирі звук здавався надто гучним. Голос у трубці був жіночий, глухий, наче пробивався крізь роки.
Це ви Ганна?.. Я я мати Олі.
Світ на мить стиснувся. Ганна схопилася за поручні ганку. Вона помітила все: порошинку на пальто, тріщину в асфальті, власне дихання, що стало важчим.
Що вам треба?
Я Я нічого не прошу. Просто хотіла знати, як вона. Чи можу я хоча б побачити її?
Вона вас не памятає. Ганна говорила різкіше, ніж відчувала. І в неї нове життя. Я прошу вас його не руйнувати.
Я розумію. Пробачте.
Гудки.
Ганна повернулася в квартиру, але не відразу помітила, що Оля стояла біля сходів. Дівчинка мовчала, але її очі були напруженими, як у кошеняти, що почуло сторонній звук.
Хто це був?
Помилилися номером, брехнула Ганна, відчуваючи, як брехня осідає в горлі. Іди, сніданок готовий.
Через кілька днів Ганну викликали до школи. Оля побилася з однокласником випадок, який був для неї зовсім не характерний. Ганна сиділа у вчительській, дивлячись на свою колишню колегу, поки Оля чекала в коридорі.
Вона вдарила хлопчика, сказала вчителька, поправляючи окуляри. Каже, що він її образив.
Як? Ганна стиснула сумку.
Оля розповість сама. Але, Ганно Петрівно, ви ж роз Він сказав, що я нікому не потрібна, що ти не моя справжня мама, а я його не варта, прошепотіла Оля, піднявши очі, повні сліз.
