Торт та інші розчарування
Оксана збивала крем на бісквіт, її рухи були точними, наче годинникаря. Торт для Софійки, її доньки, мав стати шедевром: три яруси, ванільний мусс, свіжа малина, тонкі завитки шоколаду. Сьогодні Софійці виповнювалося вісімнадцять, і Оксана сподівалася, що цей торт її найкращий за двадцять років роботи кондитеркою розтопить стіну, що виросла між ними за останній рік.
Мам, ти ще не закінчила? Софійка врилася на кухню, її кросівки заскрипіли по лінолеуму. Вика вже їде, а у нас халепа!
Майже готово, Оксана посміхнулася, витираючи руки об фартух. Подивись, як тобі?
Софійка побіжно глянула на торт, її обличчя залишилося байдужим.
Ну нормально. Тільки, знаєш, Вика каже, що такі торти вже не в моді. Зараз усі роблять мінімалізм, без усіх цих завитушок.
Оксана відчула, як ложка в її руці став важчою.
Це не завитушки, Софійко. Це твої улюблені візерунки, як на торті на твій десятий день народження. Памятаєш?
Мам, мені було десять, Софійка заплющила очі. Гаразд, я приберу у вітальні. Тато знову завалив усі своїми паперами.
Вона пішла, залишивши за собою ледь відчутний аромат парфумів і відчуття, ніби Оксана говорить із порожнім простором.
До шостої вечора вітальня перетворилася: кульки, гірлянди, стіл із закусками. Оксана поставила торт на центральний стіл, його ягоди блищали під світлом люстри, наче маленькі рубіни. Вона згадала, як торік Софійка відмовилася від сімейного святкування, втекти з друзями до кавярні. «Я доросла, мам», кинула вона тоді. Оксана півроку збирала гроші на цей торт, відмовляючись від нових туфель і підписки на кулінарні курси, щоб сьогодні все було ідеально.
Дзвінок у двері розірвав її думки. Софійка кинулася відчиняти, і в квартиру вплетіла Вика висока, з яскраво-рожевими пазюрками й поглядом, що оцінював усе, наче сканер.
