Віра Андріївна чекала на чоловіка та сина з відрядження вони поїхали у сусідню область з бізнесовими справами. Планували розширити справу та відкрити філію в іншому місті. Справи у батька з сином Ігорем йшли чудово. Їхній бізнес процвітав.
Віра Андріївна з нетерпінням чекала повернення, особливо сина їй треба було терміново розповісти те, що вона почула від його дружини Лери, яка ось-ось мала народити. Те, що Лера не любила Ігоря, було зрозуміло всім, але заради майбутнього онука всі мовчали.
Віра Андріївна почула, як Лера розмовляла по телефону:
Скоро народжу й тікатиму з дитиною. Звісно, прихоплю гроші з дому. Тут є чим поживитися.
Першим поривом було подзвонити синові, але вона передумала у чоловіка й Ігоря серйозна зустріч, навіщо заважати? Розповість, коли повернуться.
Дитину потім із лікарні заберемо, а Лераха нехай йде куді очі дивляться. Їй дитина все одно не потрібна.
Коли у Лери почалися перейми, чоловік із сином вже поверталися. Швидка забрала Леру до пологового. Незабаром Вірі Андріївні подзвонили і повідомили, що її чоловік і син потрапили в аварію. Чоловік загинув на місці, син через двадцять хвилин, але встиг прошепотіти:
Відберіть у неї дитину…
Слідчий пояснював Вірі Андріївні, що в машині не було жодної дитини. Але вона проговорила:
Дружина сина нещодавно народила. Це мій онук, вони ще в пологовому. Лері дитина не потрібна, тому син так і сказав…
Вона не сподівалася побачити онука, але все ж сама забрала Леру з лікарні. Як витримала все це сама не розуміла. Допоміг їй Артем, друг батька й сина, який працював у їхній компанії фінансистом. Він узяв на себе все: похорони, поминки, лікар чергував біля Віри Андріївни.
Із пологового Леру з Микитою теж привіз він. Після смерті чоловіка Лера поки не збиралася йти з цього великого дому. Віра Андріївна найняла няню сама не могла постійно доглядати за онуком. Вона вникала в справи компанії, адже все це тепер належало їй. Поки що всім керував Артем, якому вона повністю довіряла.
Лера майже не звертала уваги на сина, часто зникала з дому. Але через півроку забрала Микитку й пішла, прихопивши гроші зі столу свого покійного свекра. До сейфа дістатися не змогла не знала коду.
Віра Андріївна знову пережила шок, втративши онука. Це була єдина рідна частка, що залишилася від її сина. Та минув деякий час, і невістка знову з’явилася.
Ти мені маєш віддати гроші, акції компанії та все, що мені належить після смерті чоловіка. Інакше більше ніколи не побачиш онука. Я його віддам у дитбудинок, і ти ніколи не знайдеш.
Віра Андріївна зробила все, що вимагала Лера, навіть більше віддала свої золоті прикраси.
Леро, прошу, дозволь мені бачитися з Микитою…
Та обіцяла, але не виконала.
Час минав. Віра Андріївна поступово взялася за бізнес, Артем став її правою рукою. Її турбувало лише те, що вона не могла бачити онука.
Артем порадив звернутися до поліції.
У мене є знайомий слідчий. Підемо прямо до нього.
Через деякий час слідчий знайшов Леру. Виявилося, що вона зв’язалася з сумнівними типами. Віддала їм цінні папери, а вони обіцяли їй гарний будинок, але поселили в розвалену халупу. Обдурили й кинули. З того часу Лера запила, дитину не доглядала. Потім до неї прийшов один з її пияків і сказав:
Або я, або твій син. Вибирай.
Вона обрала його, а Микиту вони разом відвезли в ліс і покинули. Слідчий дізнався про це, коли вийшов на тих, хто намагався продати акції, забрані у Лери. Лера показала місце, де залишила сина, але там його вже не було. Оголосили пошуки, але хлопчика не знайшли. Леру затримали.
**Даша мріяла жити в селі**
Даша виховувалася в дитбудинку, а коли прийшов час вступати у доросле життя, захотіла оселитися в селі неподалік від міста. Їй виділили невеличкий будиночок вона була щаслива.
Хай і не новий, але міцний і затишний. Я так мріяла про це в дитбудинку!
Влаштувалася на роботу в місцеву їдальню. З дитинства мріяла бути кухарем, і навіть дитбудинківська кухарка, тітка Варя, іноді брала її помічницею. Поступово життя в селі налагоджувалося. Дім привели до ладу, а чоловічу роботу допомагав робити сусід Кирило.
Даша не замислювалася, чому він так старався. Він же просто скромний хлопець і боявся зізнатися. Одного разу Даша пішла в ліс по гриби хотіла спекти пиріжки. І раптом побачила під кущем дитину. Маленький хлопчик, брудний, спав, згорнувшись калачиком.
Дитинко, прокидайся… обережно торкнулася його по щічці.
Хлопчик прокинувся, перелякано заплакав. Даша взяла його на руки, вінХлопчик затих у її обіймах, і, як тільки вони повернулися додому, він нібито зрозумів, що знайшов справжню родину з тих пір їхнє життя, наповнене любовю, стало настільки щасливим, що ніякі минулі лиха вже ніколи не змогли б його зруйнувати.
