**ЩОДЕННИК. ПРО КОТЛЕТИ**
Бог його знає, як інші самотні жінки, а до мене всяка нечисть так і лізе. Вчора вночі лежу, зітхаю. Начиталася новин, наїлася котлет, страждаю на повну.
Чую за шафою хтось тоненько завив. Голосочок жалібний, мов у кошеняти.
Клопи, чи що? думаю. У Львові пишуть, наче епідемія. Невже й до Чернігова дістались? Втомились, мабуть…
Через десять хвилин «клопи» втомилися вити й почали шкребти по підлозі.
Зараз встану й лусну чимось важким, збрехала я.
Після тарілки котлет мені й встати важко. Не дай Біг ще й у туалет схочеться доведеться котитися, мов кавун.
Не треба нічого лупцювати, ввічливо попросили «клопи».
Говорячі, промелькнула думка крізь ситість. Отже, не клопи. Значить, сусід зїхав з глузду. Хоча… хто зараз не зїхав? Ну, окрім мене. Мені й зїжджати нема з чого, а от інші мучаться.
«Клопи» раптом замовкли, і в напівтемряві до мене почав прокрадатися щось довге й кудлате. Зір у мене не ахти, тож мружила очі, намагаючись зрозуміти:
Може, котлети виявились ідеальним снодійним, і я вже сплю?
Це три вуха чи три роги? Звідки в нас у підїзді такий високий «неучтений» сусід? Усіх високих я записую у блокнот у мене колекція.
Василь Геннадійович? спробувала впізнати незнайомця.
Холодно, відповіла вежа й одразу вдарилась лобом у люстру. Ой-йой-йой!
А хто?
Дід Пихто, захихикав довгач, простягнув до мене чорні, мов галушки, лапи й заревів: «Ууууу!»
Я на Гуляницю теж чорним лаком нігті красила. У вас гель або свої?
Свої, образився.
Незручно, мабуть, з такими пазурями в носі ковырятись.
Я не розумію! Тобі не страшно?!
Він нахилився ближче і виявилось, що в нього три вуха: два звичайних, а третє на скроні, немов велика шишка.
Мені на тиждень книгу здавати, а я лише три сторінки написала. Ще й іпотека, й розлучення. Вибач, я доросла жінка. Пугай мене птозом, брылями не вийде.
У нас кажуть, що ти й у пять років не ревіла. Один горщиком по лобі дістав у нього донині голова набік дивиться.
То навіщов прийшов?
Затишно в тебе.
Це через котлети. Хочеш?
Хочу.
Тоді сам біжи, я не підведусь.
Страховидий мотнувся на кухню, повернувся з чаєм (налив у мою улюблену кружку!), котлетами й бутербродами. А в зубах ще й яблуко стирчало! Прям як я, тільки волосся густіше.
Уїж? сунув мені тарілку.
Га?
Запрошую! Бери, я багато взяв.
Охоче, але вже не влізе.
А виглядаєш такою місткою немов удав у окулярах.
Дякую за комплімент. Лягай поруч.
Я посунулась, і ми трохи полежали разом. Було добре. Ніч, чавкотня, запах котлет. Ще й потрібно для спокою душі й тіла?
Може, до сусідки на третій поверх завітаєш? Вона літня, їй багато не треба.
Вчора в неї був. Вона в мене табуреткою влучила.
О, тож звідки шишка.
Ага.
І ще півгодини ми лежали, зітхаючи кожен про своє.
Може, попрошусь до них? Круто ж шастати по чужих хатах і жувати дармові котлети. Треба тільки щось міцне на голову узять. Каструлю, наприклад…
