Дружити чи не дружити?
Тату, ну чого ти пручаєшся, немов дитина? Я ж тобі не до міністерства марнославства запрошую, а до «Однокашників», вже півгодини Віктор намагався оцифрувати батькову особу та випустити його, як цифрове ляльча, у безмежний океан соцмереж. Та той опирається.
Не треба мені нічого! батько ховав кнопковий телефон, на який прийшов уже десятий код. Самі там, у своїх мережах, як коропі, плескайтеся, а мене не чіпайте. В мене й так повно залежностей навіщо ще одна?
Для спілкування, тату. Знайдеш своїх одноклассників, побратимів, земляків
Не дай Боже! у жаху батько викинув телефон у вікно. Та той, слава Богу, не розбився поверх був перший. Там половина вже на тому світі! Ще встигну з ними поспілкуватись.
Та інша ж жива. От із нею розмовляй. А то, окрім мене й Оленки, ти лише з телефонними шахраями балакаєш.
І, на відміну від вас, вони мене слухають! Вчора з менеджером Катрусею з виправної колонії 7 три години базікали. Знаєш, як їм тяжко додаткові послуги громадянам пропонувати після відбою?
Можеш хоча б спробувати? Тиждень. Обіцяю: якщо не сподобається, я від тебе відчеплюсь.
Добре. Але тоді ти на футбол зі мною в травні підеш, поставив умову батько.
Я ж тобі казав, що під час матчу я буду у Львові по роботі, ці слова Віктор промовив уже надворі, шукаючи телефон у кущах біля підїзду.
Ти сказав, що, може, і не поїдеш, висунувся у вікно батько.
Може, і не поїду. Пізніше скажу. Все, дай мені пять хвилин, я все організую. Будеш, як нормальна людина, з усім світом спілкуватись.
Син повернувся з телефоном та сів за старий компютер.
Потрібний мені, цей ваш світ
Ти щось сказав?
Реєструй уже, дилере цифровий.
Ідею з «Однокашниками» давно просувала дружина Віктора, котрій свекор любив подзвонити у найнепідходящий момент і завести тривалу розмову. По-перше, нехай іншим розповідає свої нудні байки по сто разів на день. А по-друге, може, рідше виходитиме на вулицю. А то цих дідусів завжди кудись тягне підуть за хлібом за акцією, а потім шукай їх по всій області з собаками.
Ти, власне, про мого батька говориш, нагадував Віктор.
Ну, я по своєму суджу, парирувала дружина.
На цьому суперечка закінчувалася.
Вікторе, тут якийсь невідомий суб’єкт у друзі проситься, ввечері подзвонив схвильований батько.
То ж чудово! Додай його, будете спілкуватись.
Вікторе, я цю фізіономію вперше бачу. Звідки він взагалі про мене дізнався? Я ж навіть не гуляв у цих ваших мережах. Яка нахабність так, без запрошення, приходити на чужу сторінку?
Ми ж з тобою дані заповнювали: місце навчання, роботи, інтереси. Можливо, ви в одній школі вчилися
Вікторе, коли це було? Тисячу років тому?
Ну, значить, мамонта разом у печері розділяли. Спробуй, поспілкуйся. Подивимось, може, спільні теми знайдете. Все, тату, мені працювати треба.
Ох, Вікторе, знайшов мені клопіт
Наступний дзвінок прийшов лише через чотири дні:
Вікторе, можеш мене з вокзалу забрати?
З вокзалу? Що ти там у таку пізню годину робиш? глянув на годинник син. Мабуть, дружина мала рацію: батько стає тим самим старим мандрівником.
Проклятий автобус вже сорок хвилин чекаю. Легше було б пішки дійти, та в мене колесико на валізі зламалося.
Нікуди не йди, зараз приїду!
Звісно не піду, я ж до особистого візника на китайському возі додзвонився.
Батька Віктор знайшов на лавці біля вокзалу. Чоловік виглядав незвично охайно: виголений, випрасуваний, у нових черевиках.
Ти звідки такий? спитав Віктор, закидаючи валізу у багажник.
Від Сашка Гончаренка. Він у Чернігові живе, проворчав батько.
Ти був у Чернігові? Та туди ж п’ять годин їхати! І що за Сашко Гончаренко? Перший раз чую.
Віктор пристебнув свій ремінь, потім батьківський, і рушив у дорогу.
Друг мій. Із цих ваших «Однокашників» батько дивився у вікно, про щось наполегливо думаючи. Хоча, звісно, дружба у нас поки під питанням. Він за «Динамо» вболіває, а ти знаєш, як я до цього м’ясорізу ставлюсь
Постривай, син зменшив швидкість, перекочуючись через лежачого поліцейського. Ви тільки познайомилися, а ти вже до нього в гості поїхав?
Авжеж! батько здивувався питанню. Я не додаю в друзі кого попало. Треба ж зрозуміти, що за людина: побалакати, в очі подивитись, дізнати, чим дихає, за кого голосує.
Тату, дружба у соцмережах не зобовязує тебе до всього цього. Можна ж і дистанційно зясувати. У цьому вся краса.
А дітей зараз теж дистанційноІ коли Віктор глянув у візаві, то побачив у відбитті вікна не лише свій зморщений від тривоги обличчя, а й усмішку батька, яка тепер нагадувала посмішку старого лисиця, що нарешті знайшов свою нору.
