“Мамка для Софійки”.
Павлусю, ідемо їсти, лагідно промовила няня Оленка.
Ні, відповів він, вдивляючись у вікно, ні.
Павлуню, ходімо.
Не-е-ет! закричав, затопав тоненькими ніжками у коричневих колготках, не-е-ет, мама там.
Мама прийде пізніше, ідемо.
Що це таке? Олено Володимирівно, ви мені тут бунт влаштували? Ну-мо марш у їдальню!
Зла тітка схопила ревучего Павлика за комір сорочки й потягла до столу, запихаючи йому в рот сірі, холодні макарони. Хлопчик вився й кричав, а вона все пхала й пхала.
Ну-мо жері, відроддя, жері!
Решта дітлахів швидко застукали ложками по алюмінієвим мискам.
Нащо ви так, Оленко? Вони ж діти, шепотіла няня, ледве стримуючи сльози.
Діти? виплюнула зла тітка. Які діти? Майбутні злочинці, як і їхні мамцї злодійки, бандитк* Побачимо, усміхнулася Оленка, дивлячись, як Софійка обіймає сина, і в її серці розтопився останній шматочок льоду.*



