Нащо дівчат одних пускають, ще зовсім малі, а вже автостопом їздять, Леонід пригальмував, побачивши, як відчайдушно махають рукою підлітки. Багато років не їздив у сусіднє село, потреби не було. Та й саме село було як у тупику, а далі тільки гори.
Вам куди? запитав Гордєєв, висунувшись у вікно.
До Бережан підвезіть! Дівчатам років тринадцять-чотирнадцять. Прості джинси, футболки, легкі куртки, світлі чубчики й наївний погляд.
Та це ж не близько. Та ладно, я туди їду. Залазьте.
Щойно дівчата сіли, Леонід почав повчати любив він таке. Маленькі ще для автостопу. Ось ви мене не знаєте, а в машину сіли.
Дядечку, автобуса немає, ми в райцентр їздили, а звідти довелося ловити попутку. Сюди дісталися, тепер знову.
Все одно треба було чекати автобус, Леонід обернувся і зустрівся поглядом з однією з дівчат: очі блакитні, щирі, такі довірливі, видно, що вірить кожному слову.
І куди це ваші батьки дивляться?
Та ми вперше так поїхали. Ви ж хороший, одразу видно.
Оце дітки, звідки вам знати, чи я хороший, Леоніду стало приємно від дитячої похвали, хоча це правда: хороший. Але до інших не сідати. Зрозуміли?
Зрозуміли.
Гордєєв міг би висадити їх на дорозі село вже виднілося за кілометр. Але, відчувши себе опікуном, повернув туди.
У нас грошей мало, злякалися дівчата, ви тут зупиніться, ми дійдемо.
Мовчіть! Довезу як слід.
Яринку висадили на першій же вулиці, а Настю майже в центрі. Леонід навіть шкодував, що не побачить Яриних батьків сказав би, щоб одну не пускали.
Ось наш дім, тут зупиніться, Настя показала рукою, очі засяяли, ніби не вранці поїхала, а тиждень тому. Я вам ще грошей винесу.
Грошей не треба, води принесіть. Батьки вдома?
Повинні бути. Не встигла договорити, як відчинилася калітка. Молода жінка у хустці та робочому одязі, видно, з городу, підійшла до машини.
Що це таке? Чому не на автобусі? занепокоїлася мати.
Ось і я кажу: дві дівчинки на дорозі ловлять машини, це небезпечно. Не треба дітей одних пускати, хоч тут і близько.
Та в райцентр можна, завжди на автобусі їздили, виправдовувалася жінка. Дякую вам раптом вона замовкла. Водій зняв кепку, і тепер сумнівів не залишилося: перед нею Гордєєв. В одному селі жили колись.
Льоня? Вона скинула хустку, прискіпливо подивилася.
Так, Леонід А ти Віра Воронова Оце так, ледве впізнав, змінилася.
Ну і ти вже не хлопчина, лисіти почав, рано якось.
Гордєєв трохи знітився. То дочка твоя?
Моя, Льоня, моя, вона обернулася до доньки: Іди, Настю, у дім, обід на плиті.
Дівчинка цікаво подивилася на водія й пішла.
Моя, звісно, моя, я від неї не відмовлялася, на відміну від тебе.
Леонід спочатку остовпів, потім занервував.
Ну як сказати, була розмова, але ж нічого певного
Як же нічого, ти одразу сказав, що це мої проблеми. Ось ми й вирішили, що краще поїхати, а там побачимо.
Все одно несподівано, я просто підвіз, хто ж знав. А скільки Насті?
Чотирнадцять. Не помітив, як на тебе схожа? Я спочатку не дуже звертала увагу, а тепер, коли побачила тебе схожість очевидна.
І що ти хочеш? Леонід уже збирався сісти в машину.
Нічого, Льоня, раніше не благала тебе й тепер просити не буду. Нам від тебе нічого не треба. Сказала, щоб знав.
Ну тоді їду. Він швидко сів у машину, завів двигун, але раптом Віра підійшла й постукала у вікно.
Він неохоче відчинив.
Забула подякувати, що підвіз доньку, щиро кажу. Треба ж, за стільки років зустрітися Може, раз у житті буває. Все одно дякую, що до дому довіз. Видно, один раз у житті й рідний батько стане в пригоді. Вона відійшла і махнула рукою.
Леонідові нічого було сказати. Він поїхав далі. І всю дорогу лаяв себе за те, що знітився. Адже чутки ходили, що Віра залишила дитину. А він робив вигляд, що це його не стосується. Виправдовувався лише тим, що все вийшло несподівано.
Згадав своє життя. Начебто все добре: дружина підприємець, два магазини, він допомагає. А от своїх дітей поки немає. Виховує сина дружини від першого шлюбу, а щоб ще народжувати дружина й не заїкається. Не до того їй. Леонід зітхнув, згадавши очі Насті свої очі.
Подумав, що може якось приїде, але одразу ж відкинув цю думку, бо перед очима знову став погляд Віри минулого не повернеш. І згадав дружину беззаперечний авторитет у родині. І знову злякався, як чотирнадцять років тому.
____________________
Хто це був? Михайло вийшов з городу, помітивши незнайому машину. Що це? НаВона ще не знала, що ця зустріч назавжди змінить її життя, але в душі вперше відчула, що їй більше ніколи не буде самотньо.
