Колись давно, у Львові жила родина Олена та Іван. Здавалося б, усе гаразд: Іван не пив, окрім свята, і то трохи, не палив, ніколи за одинадцять років не підняв руку на дружину.
Був лише один випадок, який Олена вважала своєю провинною, і інколи розповідала подрузі:
Колись давно ми посварилися з Іваном, я розлютилась і кинулась на нього з кулаками. Уяви мене тендітну жінку проти здорового чоловіка. Та він лише легко притримав мої руки й посадив на диван. Інший би, мабуть, дав відсіч, але він не став. Тоді я зрозуміла свою помилку й більше ніколи так не робила.
Ох, Ленько, сміялась Наталка. Та твій Іванко міг би тебе й лівою відправити! Хіба жінка може перемогти чоловіка?
У Олени та Івана був другий шлюб. Перший чоловік пив та скандализував. Повертався пізно, будив доньку, не зважав на ніщого. Набридло Олені, і вона пішла до батьків.
Добре зробила, доню, що пішла, підтримувала мати. Нічого доброго не бачила з ним за пять років. Не бійся, виростимо Даринку, а ще знайдеш своє щастя. Ти ж у мене красуня.
Коли Даринці виповнилося дванадцять, Олена вийшла заміж за Івана. Познайомилися на весіллі брата Наталки. Святкували в ресторані, там він і підійшов.
Бачу, вам нудно, сказав він, запрошую на танець.
Високий, доброзичливий, спокійний таким він здався спершу. Вони почали зустрічатися, а згодом Іван переїхав до неї. Сам він жив із матірю, а в Олени була трикімнатна хрущовка після бабусі.
Попередній шлюб Івана теж не вдався. Дружина Віра його матір не виносила й навпаки. Сварки ставали все жорсткішими.
Іванцю, скаржилася мати, де ти знайшов цю скандалістку? Неможливо з нею під одним дахом!
Не можу жити з твоєю матірю, вимагала Віра, знайдемо інше житло, інакше не відповідаю за себе.
Вони виїхали, народився син, але Віра була вічно незадоволена. То грошей не стачало, то Іван недостатньо допомагав. Мати ж скаржилася, що не бачить онука. А згодом Віра й зовсім пішла до іншого.
Перші роки з Оленою були щасливі. Лише свекруха псувала все. Не подобалося їй, що син одружився з жінкою, у якої вже є дитина.
Яка я тобі бабуся? огризнулася вона Даринці. У тебе є своя.
Олені було боляче, але вона мовчала. Даринка рідко бувала вдома, частіше у бабусі.
З роками Іван змінився. Кухав смачно, але лише коли мав настрій. А настрій бував рідко.
Наталко, не розумію, що з ним, ділилася Олена. Усе йому не так, усе його дратує. Ніби відносини стали чимось обтяжливими.
Збоку й не скажеш, дивувалася Наталка. Чужа сімя, то й справді темний ліс.
Іван придирався до всього: до роботи, до подруг, до витрат. Олена звільнилася, щоб уникнути скандалів. Перестала робити манікюр, купувати одяг. Навіть фітнес кинула, коли Іван запідозрив, що вона там «глядить на інших чоловіків».
Та найгірше було те, що він став чужим. Їй здавалося, що він її ненавидить. Вона провіряла його телефон, але там лише матір. Та дзвонила кілька разів на день, і після їхніх розмов Іван ставав ще гіршим.
Одного разу свекруха завважила:
Твоя жінка знову гуляє, а ти терпиш. Ти не чоловік, а мокрОлена схопила телефон, почувмала, як у грудях стиснуло, і вирішила, що пора поговорити із свекрухою сама не для сварки, а щоб нарешті все пояснити.
