Вернути будь-якою ціною
Молодий батько назвав доньку Зоряною, адже вона народилася в морозний зимовий день, коли з неба сипалися великі сніжинки.
Такі ж легкі та пушисті, як моя донечка, думав Тарас, їдучи до пологового будинку, де його дружина Оксана народила дівчинку. Він усвідомлював, що тепер клопотів прибавиться.
Оксані імя сподобалося, і донька була схожа на нього світленька, з очима, наче весняне небо.
Зоряна росла в любові й турботі. Батьки не чарували очей на свою «Зіроньку», як часто кликав її тато. Дівчинка ходила до садочка, їй майже шість, і вона вважала себе вже цілком дорослою. Хоча сусідка баба Параска, що мешкала навпроти, завжди називала її «крихіткою».
Я вже не крихітка, я велика! відповідала Зоряна, а та лише посміхалася й хитала головою.
Одного вечора дівчинці не спалося. Вона лежала у ліжечку й слухала, про що говорять батьки. Їй подобались такі випадкові підслуховування вони завжди відкривали щось цікаве. Не спеціально, а коли сон не йшов.
Мати з батьком обговорювали вагітність. Усім у родині було відомо, що незабаром народиться хлопчик. Зоряна навіть придумала імя братикові Миколка, адже у садочку був гарний хлопчик Микола, якого хвалили вихователі. Тому й усе Миколи, гадала вона, мають бути хорошими.
Батьки говорили про якесь кесарів розтинання. Донька чула, як тато казав:
Я чув, що після такого діти інколи відстають у розвитку. До того ж тобі доведеться лягати до лікарні раніше. А на кого залишимо Зоряночку?
Тарасе, не варто заздалегідь хвилюватися, відповіла Оксана.
Дівчинка так і не зрозуміла, про що йшлося, а потім сон обійняв її. Наступного разу вона знову довго не засинала й почула, як батьки обговорювали її День народження.
Ми купимо донечці золоті сережки, адже вже й вушка прокололи, казала Оксана.
Не знаю, чи не рано так розважати дитину дорогими подарунками? засумнівався батько.
Не рано. Незабаром у неї зявиться братик, і вона відчує себе старшою. Я вже придивлялася маленькі.
Зоряна зраділа й швидко заснула. Дні до свята тягнулися повільно. А напередодні вона заснула відразу адже завтра був її день.
Донечко, з Днем народження, промовила мати, тримаючись за живіт, і простягнула маленьку блакитну коробочку.
Батько стояв поряд із щасливою усмішкою.
З Днем народження, наша Зіронько! а вона вже відкрила коробочку й радісно засміялася.
Та раптом мати схопилася за живіт.
Тарасе, швидше заводи машину треба до лікарні! Збігай до баби Параски, залишимо Зоряну з нею! говорила вона повільно, кривлячись від болю.
Дівчинці стало сумно. Її свято, а тут такі справи, ще й з бабою Параскою провести день. Вона вирішила не йти нехай сама приходить. Батьки поїхали, а баба Параска годувала Зоряну, приходила до неї, але ввечері втомилася й сказала:
Втомилася я туди-сюди бігати. Ходімо до мене, ночуватимеш у мене. Як тато повернеться, забере.
Дівчинці не хотілося, але в квартирі вже темнішало, тому вона погодилася.
Батько повернувся лише вранці. Потьмянілий, збентежений.
Що з Оксаною? схвилювалася баба Параска.
Тарас кивнув, у очах застигли сльози.
Тату, а де Миколка?
Помер разом із мамою, ледве вимовив він.
Того дня батько, який завжди забороняв доньці лягати до їхнього ліжка, сам запросив її. Вкрив ковдрою, а вона лежала на маминому місці, витягнувшись. Раніше, коли тато йшов у нічну зміну, мати завжди дозволяла їй спати разом.
Похорон матері Зоряна майже не памятала. Спочатку вони з батьком поїхали до лікарні. Поки він ходив, сказав гратися вРоки минали, але в їхній оселі знову засіяло щастя, бо любов перемогла всі біди.
