Непохитний
Після розлучення з чоловіком і поділу квартири Наталі довелося оселитися майже на околиці міста. Їй дісталася двокімнатна квартира, яка, здавалося, не знала ремонту ніколи. Принаймні, таке було перше враження. Але вона з тих жінок, яких нічим не налякаєш загартувалася в шлюбі з чоловіком-тираном.
Перед тим як придбати цю квартиру, вона передивилася безліч варіантів, але всі були занадто дорогими. А ця їй підійшла.
Бабуся тут жила, пояснила молода симпатична дівчина. Батьки забрали її до себе, вона дуже хворіє, а квартиру вирішили продати. Далековато тут. Мене не влаштовує. Тим більше тато обіцяв допомогти грошима, щоб я купила щось ближче до них.
Наталя поглянула на дівчину, а та продовжила:
Розумію, що без ремонту, але як хочете. У принципі, ціна договірна.
Так Наталя і придбала цю квартиру, яка просто молилася про ремонт. Ще один плюс офіс, де вона працювала, був за три зупинки трамваєм. А так їй потрібно було близько сорока хвилин на дорогу.
Її колишній чоловік, Олег, був справжнім тираном. Це вона зрозуміла пізно, через пять років після весілля, коли в них уже був син. Про розлучення вона замислилася після чергової сварки. Вона за природою домашня жінка, господарська. В її домі завжди були затишок і порядок. Але коли чоловік приходив пяний, усе летіло по хаті: тарілки, вази, речі.
Чого сидиш? Вставай і прибирай! кричав Олег, коли його лють трохи вгамувалася.
Йому подобалось спостерігати, як Наталя прибирає, а квартира була немаленькою. Він колись викупив сусідню двійку, обєднав їх і розширив простір. Вона створила затишок, завжди підтримувала чистоту, із задоволенням готувала. Але ці спалахи люті, які все частіше охоплювали чоловіка, вона терпіти не могла. Боялася добре, що хоча б руки не розпускав.
З часом це ставало частіше. Коли син вступив до інституту й поїхав до Львова, вона наважилася на розлучення. Пройшла крізь багато чого, але нарешті залишилася сама. Вона доклала всіх зусиль, щоб Олег не дізнався, де вона купила квартиру. Грошей вистачило на житло і навіть на ремонт. Взяла двотижневу відпустку спеціально, щоб все облаштувати.
Зроблю ремонт сама. Сантехніка на місці, видно, що недавно міняли. Обої поклею, щось пофарбую. Ну а якщо що, знайду майстра за оголошенням. Так, натяжну стелю треба зробити в першу чергу, сумно подивилася на подекуди облуплений стелю.
Майстрів натяжних стель знайшла швидко, і стеля була готова за кілька днів. Купила шпалери, клей. Узялася за справу з ентузіазмом адже для себе. Обої допомогла поклеїти подруга Іра. Коли закінчили, обидві були в захваті.
Ну, Наталю, тепер у тебе справжня краса! Світло, чисто, затишно. Тільки підлогу треба замінити покласти світлий ламінат. Скажу своєму Максимку, він це добре робить. Сам удома клав вийшло чудово. І тобі буде дешевше. Він сам усе купить і привезе.
Так, Іро, але перед підлогою треба ще батареї пофарбувати, не подобаються мені. Пофарбую під колір шпалер.
Гаразд, я поїду додому, поговорю з чоловіком. На новосілля зберемося потім, коли все буде готово, сміялася подруга.
Недалеко від будинку був невеличкий магазин будматеріалів. Туди Наталя ще не заходила. Але фарбу можна було купити й там, щоб не їхати у великий гіпермаркет. У магазині панувала напівтемрява.
На освітленні економлять, чи що? миттєво подумала вона.
За прилавком, схилившись над якоюсь банкою, стояв продавець і монотонно щось розмішував.
Добрий день, привіталася Наталя.
Він підняв голову, і вона завмерла. Перед нею стояв гарний чоловік зі світлим волоссям і блакитними очима, нагадував актора. Навіть у тьмяному світлі вона розгледіла його добре. І згадала свої думки, з якими йшла до магазину. Вона тоді думала, чим же може її здивувати ця околиця. А виявилось…
Добрий день, відповів він. Чим можу допомогти?
Фарба… у вас є фарба кольору слонової кістки?
Яка саме потрібна? Емаль, олійна…
Ой, не знаю.
Продавець запросив її до стелажа, показуючи різні банки й пояснюючи:
Ось ця для дерева, а цією добре труби фарбувати…
А мені батареї треба, відповіла Наталя.
Він поставив перед нею банку з фарбою, вона заплатила і вискочила з магазину. Піднімаючись додому, ляпала себе по лобу чому не наважилася завести розмову з симпатичним чоловіком.
От так завжди! Щойно мені хтось сподобається, я мов жаба надуваюся. А жоден повід був.
Вона вже уявляла, як попросить його допомогти пофарбувати батареї, але це були лише мрії. Відразу взялася до роботи й настільки активно фарбувала, що до вечора все було готово.
Вона закрилася на кухніА наступного ранку вона прокинулася від дзвінка у двері це був Степан з віником у руках, який скромно посміхнувся і сказав: «Я подумав, що тобі ще й підлогу підмітати допомогти варто».
