Оля сіла на край ліжка й втомлено подивилася на акуратну купку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона з Денисом поступово збирали кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі те, що здавалося неможливим відпочинок біля моря.
Невеликий будиночок на узбережжі, свіжа риба на вечерю, шепіт хвиль, вітер у волоссі та відчуття свободи від щоденних турбот усе це мало стати нагородою за роки праці, відмов та невеликих радощів, які вони собі інколи дозволяли.
«Ми заслужили цю відпустку», думала Оля, дивлячись на гроші. Їй хотілося вірити, що нарешті доля посміхнеться їм обом. Це літо мало стати глотком свіжого повітря, перепочинком від нескінченної метушні.
У кімнату зайшов Денис. Йому було десять. Він із цікавістю крутив у руках навушники подарунок на день народження, який Оля виршила купити, попри всі ощади, щоб хоч трохи порадувати сина.
Мам, ти впевнена, що саме там? запитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на матір.
Так, сину, відповіла Оля мяко. Там тихо, пляж майже безлюдний, а поряд є ринок із фруктами. Уяви, як добре буде грітися на сонці? Море, свіже повітря, ніякої метушні
Денис посміхнувся й кивнув, але в його очах промайнуло розуміння він знав, як важко матері тягнути все самій, як часто вона економить на собі, як кожна гривня в цьому конверті далася їй нелегко. Ця подорож була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найдорожче.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані зявилося імя «Ігор».
Привіт, сестро! оживлено промовив голос брата. Як справи? Куди цього літа збираєшся?
Оля зітхнула. З Ігорем у них завжди були напружені стосунки: він любив командувати, вважати себе старшим і розумнішим, не приховуючи цього навіть від них.
До моря з Денисом, обережно відповіла вона. Хочемо зняти кімнатку біля води, просто відпочити.
Навіщо витрачати гроші? усміхнувся Ігор. У нас же дача біля самого моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.
Оля задумалася. Ігор завжди поводився так, ніби знав, як жити краще. Але Денис оживився, побачивши можливість побувати в рідних.
Мам, це ж ціла дача біля моря! із надією сказав він. Поїдемо до дядька Ігоря! А гроші залишимо на потім.
Оля зітхнула, вагаючись, але згодилася.
Гаразд, відповіла вона. Ми приїдемо.
Ігор зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.
Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! скрикнув він, міцно обіймаючи Олю. Поїхали, у нас уже стіл накритий.
Марія, дружина Ігоря, стояла поруч із молодшою донькою трирічною Софійкою, яка радісно махала їм рукою.
Оце так зустріч! голосно й весело скрикнула Марія, кидаючись до Олі в обійми.
Дача виявилася затишною: деревяний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалка під розлоги
