З висоти свого життєвого досвіду Надія зрозуміла й навіть переконана, що в житті нічого не трапляється просто так. Кожна зустріч, кожне знайомство призначене згори.
І що б там не казали про збіги чи випадковість це неправда, переконано говорить вона. Хтось вважає, що долю можна змінити чи обдурити, але ще нікому не вдалося. У кожного є свої скелети в шафі. Запхано глибоко, і нікому про них знати не треба, міркувала інколи сама з собою Надія. У мене теж є, без цього нікуди. Але не хотілося б, щоб хтось дізнався.
Дивлячись у вікно на квітучу дику яблуню, вона зізналася такому ж квітучому травню. Бузок пахнув, коли Надя з Олесею поверталися зі школи, навчалися в десятому класі. Тоді це був випускний, дівчата готувалися до іспитів. З дитинства вони нерозлучні подруги, жили поруч, вчилися в одному класі. Скільки таємниць та секретів було між ними! Олеся була скромнішою та ніжнішою, її щечки завжди червоніли, як маки, соромязлива, мабуть, тому й виглядали вони, немов налиті яблучка. Надя жвава та відчайдушна, завжди заступалася за подругу в будь-якій ситуації.
Олесю, ну невже ти не можеш відповісти чи дати «здачі», як слід? Тоді ніхто чіплятися не буде. Не соромся, пару разів підручничком по потилиці цьому Петрику і він більше твою косу до стільця не привяже, повчала подругу Надя.
У Олесі була довга коса, а цей Петрик сидів за партою позаду неї й так акуратно привязував її до спинки стільця, що вона навіть не помічала. Коли Олеся вставала, мимоволі падала назад, а клас реготав. Звісно, ніхто не здогадувався, що Петрик потай був у неї закоханий, ось так і виражав свої почуття. Привертав увагу. Олесі він не подобався занадто хуліганистий і дрібязковий.
Надю, не можу я йому підручничком вдарити, шкода Петрика, хоч він і заслуговує, відповідала Олеся.
Дарма, наступного разу я сама з ним розберуся, пообіцяла Надя.
Та годі, не звертай уваги, скромно промовила подруга.
Після школи подруги вступили до технікуму, вирішили стати товарознавцями. Вчилися разом, дружба їхня лише міцнішала, хоча й Олеся стала трохи сміливішою. Надя зрадилася з Грицем із іншої групи, бігала на побачення, а Олеся вечорами сиділа вдома.
Ой, Олесю, давай познайомлю тебе з другом Гриця, хлопець непоганий. Правда, жартівник, анекдоти з нього так і сиплються, сміялася Надя. Будемо разом гуляти, Серьожа навіть питав, чи нема в мене подруги.
Ні, Надю, не хочу я таких знайомств. Ти ж знаєш, що я хочу закохатися по-справжньому, раз і назавжди.
Ну й просидиш вдома, чекаючи на принца. Підемо завтра з нами в кіно, пропонувала подруга.
Олесі не хотілося заважати, адже третій зайвий. Так вона вважала. І знайомитися не хотіла, чекала, коли доля сама її знайде. Може, просто ще не час.
Одного разу Олеся помітила, що подруга не в гуморі:
У тебе щось трапилося, Надю? Якась ти сумна.
Посварилися з Грицем навідріз. Прийшли в кіно удвох, а він побачив якихось дівчат, підбіг до них, сміється. А я стою осторонь, як «бідна родичка». Минуло хвилин десять, і він мене нарешті пригадав. А потім увесь фільм вертів головою, озираючись на них. Після кіно я йому все вилила.
А він що? цікавилася подруга.
Що-що, послав мене далеко лісом. Додав ще, що я йому набридла. Ну й я не залишилася в боргу послала його в космос На цьому наша любов закінчилася.
Гриць більше не підходив. Дівчина трохи сумувала, але швидко забула. Незабаром під час прогулянки в парку, коли була рання весна і тепло, дівчата весело балакали. Олеся тримала в руці книжку. Раптом повз них пройшов хлопець і ненароком зачепив її за руку книжка впала. Він одразу нахилився, підняв її і вибачливим тоном промовив:
Вибачте, будь ласка, це випадково, але, побачивши веселі очі дівчат, теж усміхнувся. Ось, візьміть. Чесно, не хотів.
Ну добре, пробачаємо, одразу відповіла Надя, а Олеся мовчала.
Хлопець був високим і гарним, з ясними блакитними очима, трохи кучерявим чолом. Олеся з ним перетнулися поглядами і в ту ж мить відчули притягання один до одного.
Буває ж таке, промайнуло в Олесі в голові, а хлопець не відводив очей.
Проте, опамятавшись, сказав:
Гнат, Гна
