Олена, як можна так виховувати дівчину? постійно допитувалася сестра Марія. Вона ж дівчинка, а не хлопець.
Олена та Марія рідні сестри, обидві давно вийшли заміж, народили дітей. Олена доньку Соломію та сина, а Марія єдину донечку Лесю.
Серди часто зустрічалися, переважно Марія з донькою приїжджала в гості до Олени, бо в них був свій дім у тихому куточку Львова. Затишний двір, де можна посидіти в альтанці, а дітям пограти. Сама ж Марія з родиною жила у квартирі в центрі.
Марія, звичайно, була переконана, що її Леся розумніша, вродливіша та талановитіша за Соломію. Різниця у віці між дівчатками була лише рік Соломія старша.
Олено, знов твоя Соломія на дерево залізла, ну що це таке? намагалася вплинути на сестру щодо виховання доньки.
А що тут такого? дивувалася Олена. Вона ж дитина, має розвиватися.
Але ж не по деревах скакати! Це хлопчача справа, а не дівоча, переконувала Марія, але сестра лише посміхалася.
Дівчатка дружили. Лесі, можливо, теж хотілося так само вільно грати й навіть залізти на дерево, але мати пильно стежила за нею. Нічого подібного їй не дозволялося.
Соломія ніколи не заздрила своїй двоюрідній сестричці, хоч її тітка Марія вважала, що саме її доньці варто заздрити. У дитячі та шкільні роки Соломії було байдуже. Вона жила своїм життям, була жвавою та встигала скрізь.
Любила у гаражі батька наводити лад.
Соломія славилася як ватажок у спідниці не поступалася хлопцям ні в чому: лізла на дерева разом із ними, билася, захищаючи себе та молодшого брата, іноді навіть перелазила через паркан у чийсь сад по яблука. У ляльки вона майже не грала, не цікавили її зачіски, банти та сукні. Найбільше їй подобалося возитися з татом у гаражі, розглядати гайкові ключі, гвинтики та болтики.
Донечко, не треба мені твого ладу, після нього я нічого не знайду. Краще подай-но мені ключ на чотирнадцять, і вона миттєво підносила потрібний. Вона добре розумілася на інструментах, батько хвалив її, а вона пишалася.
Леся повна протилежність Соломії. Її вдягали, як ляльку. На ній завжди були гарні сукні, білі гольфи з китицями, величезні банти. Соломії плаття Лесі не подобалися занадто багато там було рюшок, складочок.
Постійно лунали оклики її мами Марії:
Лесенько, не лізь у пісочницю, гольфи випачкаєш! Відійди від дверей там віє! Не чіпай чужі іграшки вони брудні! Нащо ти взяла те яблуко на ньому ж мікроби! і так без кінця.
Соломію це завжди дивувало, і саме через це їй не подобалася тітка Марія. Забагато вона всього забороняла доньці. З Лесею навіть гуляти було нецікаво. А за ворота її мати взагалі не випускала.
Куди це ти, Лесенько? Там брудні собаки й коти, хлопці можуть образити Нехай Соломія йде, а ти посиди з нами. Соломії, чесно кажучи, було дуже шкода сестричку.
Тіточко Маріє, хай Леся піде зі мною, ніхто її не чіпатиме, намагалася вступитися вона.
Але тітка Марія суворо дивилася на Соломію.
Ні, Леся нікуди не піде
У школі Соломія займалася легкою атлетикою, грала у волейбол за команду, а потім захопилася рукопашним боєм. У тітки Марії аж волосся дубцями ставало, коли вона дізнавалася, чим займається небога.
Хіба дівчат так виховують? кожного разу запитувала вона сестру Олену.
Хай робить, що хоче, і пробиває собі дорогу в житті, відповідала сестра, захищаючи доньку.
А ось донька Марії ходила до музичної школи, вчилася грати на фортепіано, мати записала її на бальні танці. Намагалася зробити з доньки художницю віддала в гурток, але Лесі це було нецікаво, вона не вміла малювати й не хотіла. Тому кинула це діло. Не вийшло.
Соломія на першому курсі університету познайомилася з Юрком саме в секції рукопашного бою. Він теж там тренувався. Зовні не був красенем, але симпатичний.
Привіт, першим підійшов до неї Юрко. Я за тобою спостерігаю дуже добре у тебе виходить. Я Юрко, а ти Соломія. Я вже й довідки про тебе зібрав, сміявся він щиро й легко.
Його щирість і веселі іскорки в очах підкорили Соломію. Вона теж посміхалася. Він був настільки близьким, ніби вони знали одне одного сто років.
Привіт Але я тебе в університеті нік
