**Щоденник**
«З Днем народження, Соломіє! Я хочу подарувати тобі твою мрію», радісно промовив Тарас, обіймаючи її.
«Як це подарувати мрію? Мрія це щось невловиме, її не схопиш руками», здивувалась Соломія, коли вони вийшли з університету після пар.
«А я все одно подарую», гордо відповів він. «Ходімо в гуртожиток, залишимо конспекти, переодягнися поїдемо за місто.
З автобуса вийшли на зупинці «Кінний клуб». Тоді до Соломії дійшло він везе її кататися на конях. Скільки разів вона розповідала йому, як мріяла про це з дитинства. Чому? Навіть сама не знала. Любила коней, хоча бачила їх лише в зоопарку, а по телевізору дивилася фільми про них.
Колись у пять років вона попросила батька:
«Тату, купимо коня!»
Батько розсміявся:
«А де ми його триматимемо? Він великий, йому треба сіно, простір. У нас двокімнатна квартира.»
«На балконі», просто запропонувала донька.
Батько довго пояснював, що коням потрібні стайні, простір. Соломії стало шкода коня, і вона погодилася.
«Зрозуміла, тату. Ну тоді збудуй стайню під балконом.»
Та мрія лишилася з нею. Навіть зараз, на четвертому курсі, вона все ще любила коней.
Після прогулянки верхи Соломія була щаслива.
«Дякую, Тарасе! Тепер я знаю мрії збуваються.» А він теж посміхався він подарував мрію коханій дівчині.
Була весна. Вони вийшли з території клубу, і Соломія, побачивши ліс, запропонувала прогулятися. Тут вона знову відчула дитячу радість у лісі всюди біліли підсніжники.
«Тарасе, дивись! Ми з подружками в селі теж збирали їх. Ще сніг лежить, а вони вже пробиваються. А який запах!..»
Вони були молоді, щасливі. Він біг до неї з букетом, вона теж нарвала.
«З Днем народження і з весною!» весело сказав він.
«Дякую Ти подарував мені справжнє дитинство.»
«Радий, що зміг здивувати тебе.»
Вони зустрічались більше року. Перед закінченням університету Тарас віддав усі заощадження та стипендію, купивши перстень, щоб зробити пропозицію.
Весілля було гарячим біла сукня, свідки, музика. Свідчицею була подруга Іринка. Вони жили в одній кімнаті гуртожитку, навчались разом. Дружба тривала й після випуску.
Тарас працював на заводі, згодом став начальником відділу. Соломія теж працювала, але потім пішла у декрет, народивши сина Ярика.
Час минав. Ярик пішов до школи. Соломії здавалося, що в них ідеальна гармонія люблячий чоловік, власна квартира, Іринка часто приходила в гості.
«Коли ти вже вийдеш заміж?» питала вона подругу.
«Не знаю. Але сподіваюсь», загадково відповідала та.
Потім удар. Одного вечора Тарас прийшов похмурий.
«Я йду від тебе, Соломіє.»
«Куди?» несмішно посміхнулась вона.
«До іншої жінки.»
«Ти жартуєш? Хто вона?»
«Ти не повіриш але це Іринка.»
Він зібрав речі й вийшов. Соломія так і застила біля столу.
Ярик не чув розмови.
«Я бачив тата з валізою. Він йде у відрядження.»
Вона кивнула. Нехай так.
Минуло десять років.
У суботу хтось довго дзвонив у двері. Соломія розлючено розчинила їх і побачила Іринку. Хотіла захлопнути, але та вставила ногу.
«Тобі що від мене треба?»
«Не запросиш?»
«Навіщо ти тут?»
«Я прийшла по-доброму. Вислухай мене.»
Щось у голосі Іринки змусило Соломію впустити її.
«Сідай. Може, ще й кави наварити?» їдко кинула вона.
«Не відмовилась би, але ти ж не звариш»
Соломія розглядала колишню подругу. Роки не пощадили її повна фігура, зморшки, набряклі очі.
«Соломіє, забери свого Тараса назад», раптом випалила Іринка.
«Оце заява!»
«Благаю тебе. Я навіть грошей дам.»
«Тобто ти відібрала мого чоловіка, а тепер повертаєш? Він захворів, чи що?»
«Ні, з ним усе гаразд.»
«Тоді що? Розкохалась?»
«Я його ніколи не любила Він був потрібен, щоб зробити тобі боляче.»
«Мені? За що?»
«Тобі все давалось легко! Ти вчилась краще, була гарнішою, у тебе все виходило. А я лиш тінь. Тарас начальник, гарно заробляв. Мені набридло бути другою. А тепер»
«Тепер він не заробляє?»
«Тепер він тільки пє та лежить на дивані. Дітей у нас нема я не змогла народити. А він хоче дитину»
«І тому ти віддаєш його назад?»
«Ні я закохалась. По-справжньому. Може, я ще встигну народити»
Соломія сміялась.
«Тобі й на думку не спало, як я почуваюсь? Ти все тільки про себе!»
«Соломіє, ну зрозумій мене»
«Ні, Іринко. Вживаного чоловіка мені не треба. Ми з Яриком звикли самі. Нам добре.»
«Але ж ти так любила його!»
«Так. Але ту любов зруйнувала ти. Ви мене зрадили. Я пробачила,
