У всіх на селі знали й не любили Тараса за його нестерпний характер. Був він одружений з Олесею, тихою жінкою, але з бідою не могла народити чоловікові дітей. Прожили вони дванадцять років, а дітей так і не було.
Аж раптом, мов грім серед ясного неба померла Олеся. Її мати знала, що дочку щось турбує, але та не скаржилася.
Доню, ти якось недужа виглядаєш останнім часом, допитувалася мати, коли та рідко заходила до батьків.
Нічого, мамо, нічого. Буває слабкість, голова крутиться, але я полежу трохи й піду далі. Не журися, заспокоювала вона.
Олеся не звикла нарікати, особливо чоловікові він і слухати не хотів, коли жінка скаржилася на головний біль чи ще щось.
Не треба вдавати, знаю я вас, баб, у вас завжди щось болить. Робити не хочеться, от і бурчите, від роботи відмовляєтесь. Не нарікай, ніхто тебе тут не жалітиме, чула у відповідь жінка.
По похоронах минув рік. Тарас жив сам, але думки про шлюб не полишали його. Самому погано, хоч і звик жити, як вовк-самітник. Почав придивлятися до жінок.
За дружину треба брати без дітей, думав він. Чужі діти мені не потрібні. Хіба що в моїх роках самотні жінки всі з «хвостами», у кожній дитина. Треба молодшу брати, але ж не кожна за мене піде
Тарас розумів це. Його характер не подобався селянам, друзів у нього не було, не кожна жінка погодиться бути з ним. Вибір його впав на Марянку. З виду вона була тихою, непомітною, але працьовитою й скромною.
Якось зустрів він дівчину правду кажучи, спеціально її підстерігав:
Марянко, йди сюди, підкликав він, коли вона проходила повз його хати.
Піднявши очі, вона побачила Тараса у ворітцях і підійшла.
Добридень, соромязливо привіталася.
Здоров, буркнув Тарас. Слухай, дивлюся я на тебе а чи не пішла б ти за мене? Самотній я, господарство міцне. Житимемо добре, дітей народимо. Спадкоємців у мене немає.
Ой, не знаю, зніяковіла Марянка. Треба з матірю порадитися.
Радься, а я ввечері зайду.
Марянка прийшла додому й виклала матері:
Мамо, я, мабуть, вийду заміж.
Як так? За кого? У тебе ж і нареченого немає.
Тарас сьогодні прийде свататися
Ой, доню, він же набагато старший за тебе. Подумай, перш ніж за нього йти. Характер у нього важкий. Недарма всі шепочуться, що першу дружину до могили довів чи то працею замучив, чи то ще як Хто його знає, чужа сімя пітьма.
Мамо, що мені роздумувати? Черги до мене женихів нема, а роки йдуть. А може, на Тараса наговорюють, може, плітки
Марянка вийшла заміж за Тараса. Перший час на селі було чимало розмов. Хто жалів дівчину:
Даремно пішла за нього, даремно Жорстокий він, непривітний.
А інші вважали:
Пощастило Тарасові з дружиною. Недарма скромницю взяв слухатиме його без перечіння й працюватиме.
Так воно й було. Тарас із сусідами не вживався, був неввічливим, а тещу терпіти не міг і Марянку до неї часто не пускав.
Деспот і тиран, справжній деспот, твердила мати, коли донька прибігала до неї, часом навпростець, коли чоловік був на роботі.
Мамо, усе добре, не переживай. Знайду до нього підхід. Він бурчить, а я мовчу, хай собі бурчить. Тільки Бога в серці благаю, щоб терпіння дарував, заспокоювала вона матір.
Ох, доню, з таким буркотливим чоловіком доведеться все життя Бога благати, говорила мати й витирала сльози.
Та Марянка народила двох синів за пять років. Не скажеш, що Тарас не любив синів може, і любив, але по-своєму. Бурчав і лаяв їх, як не побачиш. А мати їх повчала:
Тримайтеся від батька подалі, не дай Біг під гарячу руку потрапите.
Хлопці швидко зрозуміли, що й справді краще від нього далі бути. Підростали, але Тарас усе одно був незадоволений.
Де ці ледащі блукають? Треба вдома допомагати, а вони десь носяться Це ти їх привчила тікати з хати й від роботи ховатися! нарікав чоловік, а то й кричав на весь двір.
Марянка звикла до цих криків і нарікань, тільки махала рукою й мовчала. Хоч і була набагато молодшою, але терплячішою й мудрішою. І все господарство трималося на ній. А Тарас у останній час частіше взявся за горілку і постійно скандалиА потім, через кілька років, коли внуки вже бігали по подвірю, а весняне сонце гріло землю, Марянка сиділа на призьбі, дивилася на обрій і думала така вже доля їй випала, але тепер усе це було далеко, мов сон, що розтанув у світанковій імлі.
