Нема гідних її
Мати Оксани лиш важко зітхала, дивлячись на свою красуню-дочку. Марія даремно намагалася переконати доньку, що не варто все життя чекати принца на білому коні. Така спроба марна.
Оксанко, ти наче в казці живеш. Поглянь скільки навколо тебе гарних хлопців. Твої однокласники, Олег і Іван, хоробрі й працьовиті, увечері під вікнами так і вистоюють. Чому не вийдеш до них? Пройшлася б, поговорила може, зрозуміла б, що й у звичайних хлопців душа буває чиста.
Мамо, я не хочу «чисту душу». Мені треба, щоб парубок був гарний, а в нашому селі таких немає немає гідних мене. Поглянь на мене! Хіба знайдеться тут хтось, хто вартий мене? Оксана випростувалася, і її струнка постать виглядала ще вродливішою, а про обличчя й мовчати не варто.
Мати лиш похитувала головою.
Доню, не та роди красива, що вродилася, а та, що щаслива. Так казали ще наші прадіди, і життя завжди підтверджує ці слова.
Скільки разів чула Оксана це з дитинства, але не замислювалася. Чим старшою вона ставала, тим більше була впевнена красуні завжди щасливі З малку їй казали, що вона чудова.
Ой, яка ж гарна дівчинка! Які оченята, яка мила! А вона усміхалася, радіючи, і хтось ніс їй цукерку, від якої вона ніколи не відмовлялася.
У дитсадку на святках вона завжди грала принцесу, а в школі кожна дівчина їй заздрила. Оксана й не підозрювала, що надмір уваги може обернутися проти неї. Марія часто про це думала. Та донька, знаючи собі ціну, хотіла бачити поруч такого ж красунчика. А однокласники та знайомі, що крутилися навколо, отримували лише її зневажливий погляд.
Невже вони не бачать, хто я, а хто вони?.. думала вона.
Марія намагалася пояснити, що вродливі чоловіки рідко стають добрими чоловіками. Але Оксана вірила в інше. В школі вчилася посередньо, після школи вступила лише до технікуму. Там теж не знайшла собі гідного парубка.
Мамо, не треба мені звичайні Петрики й Василі, я все ж знайду своє щастя, казала вона, коли мати згадувала про заміжжя.
Хлопців навколо було багато, і, закінчивши навчання, Оксана влаштувалася до сільської ради. Але з часом місцеві парубки зрозуміли, що вона їм недосяжна, і перестали залицятися. Подруги вже вийшли заміж, народили дітей, а вона все ще сама.
Мамо, я їду до райцентру. Що тут, у селі? Моє щастя там, а тут мене ніхто не зацікавив. Тут усі якісь прості, сільські, не для мене. Нема в них краси, яку я хочу, одного разу сказала вона Марії й поїхала.
Мати вже втомилася переконувати. Що поробиш час іде, а родини в доньки так і нема. Подруги, зустрічаючи Марію, хвалилися онуками, а вона й не знала, що сказати про Оксану.
Тій минуло тридцять, а вона все ще сама жоден красень не запав їй у душу. Аж поки вона влаштувалася до солідної фірми. І не просто так директор був саме таким, яким вона уявляла свого майбутнього чоловіка. Його манери, мова, усмішка, а особливо правильні риси обличчя вразили її.
Ярослав став першим чоловіком, який справді її зацікавив. І не мала значення його родина дружина й двоє дітей. Вона давно мріяла про дитину, таку ж гарну, як сама, а про шлюб уже мало думала.
Нехай Ярослав і одружений, думала вона, але свого я добюся.
Сподобатися йому було легко. Він відразу помітив її красу й запросив до ресторану.
Оксано, я ніколи не бачив такої вродливої жінки. Ти мене зачарувала. Шкода, що ми не зустрілися раніше. На жаль, я одружений і не можу кинути сімю, чесно сказав він. Але я радий, якщо ми інколи бачитимемося.
Ярославе, не займайся дурницями. Наші стосунки лише розвага, я не маю претензій на твою родину.
Чоловік був у захваті.
Незабаром Оксана завагітніла отримала те, чого хотіла. Ярослав підтримував її, і вона була щаслива. Тепер вона знала, що таке справжнє щастя. Віддала всю себе синові, Данилові, і тільки в ньому бачила сенс свого життя.
Данило виріс гарним та розумним. У школі вчився на відмінно, легко брав призи на олімпіадах, займався спортом і не мав рівних. Оксана пишалася сином.
Він теж розумів, що гарний, але дівчат не шукав. Жодна його не вабила. Оксана хвилювалася:
Невже він у мене? Хоч би не повторив моїх помилок. Не треба чекати чарівну королівну треба жити тут і зараз.
Але поговорити не наважувалася, сподіваючись, що знайде собі красуню. Данило закінчив університет, влаштувався на престижну роботу, швидко отримав керівну посаду, йому пророкували блискучу карєру.
Йому було вже майже тридцять, коли він подзвонив матері:
Мамо, я закохався і женюся. Ми з Олею скоро приїдемо до тебе. Вона чудова саме та, про яку я мріяв.
Добре, сину, чекаю.
ВиявилосьА коли вони завітали, Оксана подивилася на онуку, схожу на молодшу Олю, і раптом усвідомила, що справжня краса це те, що ми віддаємо іншим.
