**Щоденник Аркадія Семеновича**
Красива Олеся Шевченко збиралася заміж. Університетські друзі й не сумнівалися найгарніша з групи вийде заміж першою. Та її обранець виявився їхнім професором доктором філологічних наук, який уже давно (і болісно) був одружений. Але кого й коли це зупиняло?
Ще й різниця у віці лише тридцять років. Ну, це ж цілком прийнятно!
Начиталася дурниць в інтернеті! сердилася Олесина бабуся Марія Іванівна. Дивись, що вигадала він же старший за твого батька!
Та й що? наполягала онука, якій лестила увага літнього професора. Зараз це модно!
Саме тому й модно! Може, ще й тату на обличчі зробиш теж нині модно! Напиши собі на лобі «дур..на» тобі личить!
І зроблю! сміялася Олеся. Завтра ж і піду: якраз до весілля!
«Справді кажуть: все божа роса! Ось воно загублене покоління!» сумно думала Марія Іванівна, дивлячись, як онука вертиться перед дзеркалом. Нічого святого!
Ти ж у нього вдома бувала! Чай пила! намагалася дістатися до совісті дівчини бабуся. З його дружиною знайома! Не соромно?
А чого мені соромитися? Хіба я винна, що він у мене закохався? А ходила тому, що так прийнято допомагати студентам з дипломом!
Так, дуже допомогла! Отримала допомогу і йди з Богом! А ти прямо до них у лі..жко! До подружнього, до речі!
Яка ж ти зануда, бабусе! відрізала Олеся. І стара, як нафталін! Зараз час нового!
Спати з чужим чоловіком це, на твою думку, нове? Розчарую тебе це називається зовсім інакше! підвищила голос Марія Іванівна. І не кажи, що кохаєш його ні за що не повірю!
Олеся фуркнула і пішла до себе: завтра закоханий професор запросив її на ювілей колеги.
Це був їхній перший вихід разом у світ. Треба ж колись починати!
Вони вже жили разом у знятій квартирі: професор нещодавно пішов від дружини та подав на розлучення. І сьогодні Олеся приїхала за сукнею для майбутнього свята.
Наступного дня в кафе професори й доценти трохи приголомшено дивилися на красуню Олесю поруч із лисим Аркадієм Семеновичем.
Особливо його колишні дружини, які добре знали його першу дружину Надію.
Прибрані «пані професорки» переглядалися: «Оце так номер! Оце Аркадій розгулявся! Може, це його донька?»
Але Олеся поводилася однозначно загадково посміхалася й клала руку йому на стегно. Для доньки занадто сміливо!
А професор нічого не помічав він був щасливий! Аркадій Семенович остаточно втратив голову від кохання.
Це називається «чорт у ребро»: розумієш, що це неправильно. Що так не роблять. Що це нечесно. Що зрадив. Але все відбувається наче проти твоєї волі!
Почалися танці і він постійно танцював із коханою. Це було чудово: напівтемний зал, ненавязлива музика з минулого, і поруч молода, безтурботна й така приваблива дівчина.
А потім Олесю на «медляк» запросив син ювіляра. І поки Аркадій дивився на їхній занадто тісний танець, до нього підійшов колега і прямо спитав:
Ну, і що ти з нею збираєшся робити? Вона в тебе чим займається? Вчиться життю і шанує сімейні традиції?
У якому сенсі? здивувався професор, який чекав лише захоплених компліментів.
У прямому! Вона ж ту..па очі, як у корови. І на це ти проміняв свою Надю?
«Заздрить, ніяк інакше! промайнуло в голові у Аркадія. Звичайно, заздрить, коли така дівчина не з ним! У них же дружини вже давно не ягідки. А в мене свіжий персик, і він мій!»
Стало зрозуміло, що друзі його нову пасію не схвалили.
«Та й чорт із вами! вирішив Аркадій. Мені навіть краще! Тепер у мене така насичена особиста життя!»
Музика заграла щось жваве, і Олеся з кавалером почали кружляти.
Коротка спідничка дівчини піднялася, і здалося, що під нею нічого нема. Ох, вже ці стрин..ги!
Жіноча частина гостей заворушилася: як це, …, треба розуміти?
І Аркадій зрозумів пора йти, поки не почали бити.
Він узяв Олесю, яка сперечалася («Я ще хочу танцювати!»), і вивів її. Додому дотанцюєш!
І тоді вперше зявилася думка: а може, він поспішив? Може, не треба було так різко подавати на розлучення?
Адже Надя ніколи б так не зробила, хоч у молодості була не гірша.
Але чесний чоловік уже все викладав дружині: «Полюбив і йду, пробач! Все залишаю тобі!»
А вона, розумна й тактовна, якій «друзі» вже розповіли про Аркадієві пригоди, звичайно, відпустила свого лиситого Ромео.
Але дівчина, що сміялася під легким градусом, вивела професора з задуми: ось воно його щастя! І вона зовсім не дур..на! А в корів, до речі, дуже гарні очі!
Дні йшли своєю чергою. Аркадій Семенович багато працював. Красун
