Життя штука складна, особливо коли йдеться про стосунки між рідними та чужими. Буває, родичі посвариться і ворогують до кінця віку. А інколи зовсім чужі люди стають ближчими за рідну кров.
Івановичу сімдесят пять. Тепер він почувається старшим, але не самотнім. У молодості його звали Миколою, а тепер Івановичем. Так і коротше, і ввічливіше, ніби тепліше. А йому байдуже.
Одружився він не рано у двадцять шість. Хоча в селі хлопці зазвичай женилися раніше, він не поспішав. Жодна дівчина з рідного села йому не подобалася.
Миколо, коли вже ти оженишся? допитували мати, родичі та друзі.
А навіщо? Мені й так добре, сміявся він. Встигну ще на шию хомут надіти. Не бачу я, щоб мої друзі були щасливі дружини й діти щось постійно вимагають. А я сам собі пан! Ха-ха-ха!
Але дівчата все одно поглядали на Миколу з надією. Він був статним, працьовитим, господарським, до того ж не пив і не курив. Багато матерів радили дочкам його зачарувати.
З Миколи чоловік добрий буде, казали односельчанки. Та він не квапився. Мабуть, доля йому іншу накреслила.
Ходив Микола в клуб, музика лунала, молодь веселилася. Якби хотів знайшов би собі дружину. Але місцеві дівчата його не цікавили. Працював він водієм у «Сільгосптехніці», часто їздив по районах. Одного разу й каже матері:
Завтра їду до Верхівки, голова послав за запчастинами. Збери мені їсти, бо дорога далека.
Ой, Миколко, як влучно! Тітка твоя Ганна давно хоче до нас, та не має як. Забери її, привезеш.
Добре, заїду.
Ганна була старшою сестрою його матері. Ось ця тітка і зіграла вирішальну роль у його долі. Хоча й не знала, що племінник завітає саме сьогодні.
Миколо, як будеш у наших краях заходь, завжди рада. А то й до вас навідаюся, хитренько додавала вона, бо вже давно мріяла його оженити.
Коли Микола повертався, завіз тітку. А вона й каже:
Давай завеземо мішок картоплі Олені по дорозі. Нам якраз туди.
Та давай, місця вистачить.
За кілометр від Верхівки жила ця Олена молода вдова з пятирічною донечкою Софійкою. Коли Микола її побачив між ними блиснула іскра. Тітка Ганна миттєво помітила.
Ось так краще, подумала вона. Справа рухається.
З того дня Микола не знав спокою. Вдруге він побачив Олену, коли відвозив тітку назад.
Миколо, заверни до Оленки, треба їй щось передати.
Радісно він кинувся виконувати прохання. Поки Ганна з нею шепотіла, він весь час на неї поглядав. Коли ж відвоз
