З глибини душі
Лежачи в полудрімі після сну, Соломія мліла у ліжку, так приємно блукати десь між сном і явю. Хоч очі ще не розплющила, думала:
Як же добре, сьогодні вихідний, можна відпочити та зайнятися своїм. Не треба нікуди поспішати, слухати на прийомі скарги хворих клієнтів, а часом і зовсім не хворих.
Глянула на годинник спала довго, але все одно не хотілося вставати. Аж раптом дзенькнув телефон повідомлення. Від Тараса: «Запрошую на рибалку, у тебе ж вихідний, виїжджаємо за годину. Погоджуйся, прошу!»
Соломія посміхнулася, уявивши Тараса з вудкою. Ще в школі бачила його таким у десятому класі вони літом пропадали на річці разом, а Тарас завжди із снастями. І рибу ловив, і на багатті варив юшку звісно, він, бо вона не вміла. Але смачнішої юшки, здавалося тоді, вона ніколи не їла.
Тоді в них було шкільне кохання, і не думали вони, що доля розкидає їх різними стежками. Однокласниця Марічка завжди лізла між ними, але Тарас спритно її відшивав:
Марічко, йди далі, не в моєму смаку, коли вона наполегливо кликала його погуляти після уроків.
Та гаразд, поживемо побачимо, хто в твоєму смаку, парирувала вона, не ображаючись, і хитренько косила оком на Соломію.
А та іронічно посміхалася знала, що Тарасу подобається лише вона.
Після школи Соломія вступила до медичного університету це була її мрія з дитинства. Тарас пішов до місцевого коледжу на механіка вчився так собі, знав, що університет не потягне. Так і розійшлися вони, але листувалися, дзвонили. Вона навіть приїжджала на канікули з обласного міста, а Тарас лишався вдома, у невеличкому райцентрі, де всі знали одне одного.
Сонечко, ти там у своєму місті дивись не забувай про мене, казав він. Скучаю.
Та годі тобі, Тарасику, я лише про тебе й думаю. Шкода, що на вихідні не можу приїжджати далеко, цілих вісім годин у дорозі.
А літом вони були майже нерозлучні. З ранку до ночі разом. Тарас приходив до неї у двір, вони сиділи у альтанці, сміялися, дивилися фото у телефонах, йшли на річку там можна було плескатися цілими днями. Ще й друзі підтягувалися. Літом усі поверталися додому час проводили чудово.
День народження у Тараса був у вересні, і Соломія завжди сумувала:
Тарасику, ми навіть твій день не можемо разом відсвяткувати, дзвонила, вітала по телефону, надсилала листівки.
Того року він святкував у кафе з друзями. Туди ж завітала Марічка з подругою. Після школи вона нікуди не вступила, працювала продавчинею на ринку торгувала фруктами.
Ооо, однокласники, підійшла вона до хлопців. Чого без дівчат? Не поряд.
Ну, сідайте, запросив Тарас, чисто зі світської ввічливості.
Сиділи аж до закриття. Розходилися, і Марічка підхопила Тараса під руку:
Проведеш мене? Не кинеш же одну на дорозі.
А де твоя подруга?
Пішла з хлопцями.
Якось так вийшло, що Марічка затягла його до себе на веранду. Швидко дістала пляшку вина зі старого столика мабуть, заздалегідь приготувала.
Нумо ще раз за твій день.
Випили. Потім ще. Тарас і не помітив, як захмелів, а Марічка вміло скористалася станом досвід у таких справах у неї вже був.
Він прокинувся на світанку поруч на дивані спала Марічка. Від цієї думки йому стало погано.
Все, тепер Соломія дізнається. Марічка стовідсотково розкаже.
Він швидко встав, натягнув одяг і вийшов. Марічка прокинулася, побачила, як він тікає, і подумала:
Біжи, біжи. Тепер від мене не втечеш.
Тарас намагався уникати її, але вона знаходила його сама то на дорозі зустрічала, то дзвонила. А одного разу прийшла додому. Двері відчинила його мати.
Марічко? А ти чого прийшла? Тарас навчання, скоро має повернутися.
Прийшла, бо чекаю дитину від Тараса. Він мене уникає.
Мати зблідла:
Не може бути!
А ось і може. О, а ось і він, побачила Марічка його у вікно.
Розмова була тяжка. Тарас зізнався матері у всьому, а та наполягала:
Ти одружишся на ній. За вчинки треба відповідати.
Спочатку він сперечався, але мати плакала він не міг цього допустити. Так і одружився на Марічці.
Соломії про це розповіла подруга зі школи, Оленка. Спочатку вона не повірила, але потім і мати підтвердила.
Значить, Тараса для мене більше немає, плакала вона у гуртожитку, а дівчата заспокоювали:
Сонечко, так буває. Ти ж не знаєш, як там усе сталося.
Важко було пережити розрив. Довго вона ні з ким не зустрічалася, але на четвертому курсі її розважив Андрій гарно та довго залицявся. На пятому курсі він зробив пропозицію, і вона погодилася.
Андрій був із заможної родини
