Ой, діточки мої, присідайте ближче, розповім вам казку, що мені тут, у будинку для літніх, сусідка по кімнаті переказала. Мене ж, стару, сюди рідня відправила, то тепер я тільки слухаю різні історії та вам їх переказую. А ця про Марійку, її чоловіка Тараса та сестру Оксану. Ох, і болюча ж то повість, слухайте уважно.
Сидинали вони якось за вечерею, Марійка, Тарас і Оксана, сестра її. Курку запекали, пахло на всю хату, а Тарас піднімає чарку:
За рідню! Щоб множилась!
Та очі його не на Марійку, а на Оксану. А та серветку мяла, ледве посміхалася, немов щось її гризло. Марійка ж усе бачила як Тарас Оксані пальто подає, як із її жартів регоче, як вони замовкають, коли вона заходить. Та мовчала, звикла вона до цього не помічати.
За рідню, відповіла Марійка, ковтнувши виноградного соку.
Оксана очі підвела, а в них така журба, що Марійці аж моторошно стало.
Оксан, ти добре? спитала.
Та втомилася, роботи забагато, відмахнулась Оксана.
А Марійка знала, що у сестри зараз спокійний період на роботі, але промовчала. Мовчанка це її захисний щит.
Тарас раптом закашляв:
До речі, про роботу. Мені схвалили проєкт в іншому місті. Через місяць їду, на півроку, а може, й довше.
Марійка аж похолола.
На півроку? перепитала. А відпустка влітку?
Марійко, це ж нагода! гаряче він. Раз у житті таке трапляється!
Говорив він їй, а дивився на Оксану. А та в тарілку втупилась, ніби там відповідь на все. Марійка ж помітила, як під столом рука Тараса Оксанину накрила. Лише на мить. Оксана відсмикнула руку, ніби обпеклася. А Марійка сиділа й дивилася на чоловіка, що сяє, і на сестру, що ось-ось розсиплеться.
Вечеря скінчилася якось ніяково. Оксана на головний біль пожалілася, зібралася додому.
Я підвезу, одразу Тарас.
Тобі ж в інший бік, зауважила Марійка.
Для сестри не шкода, відмахнувся він.
У дверях обернувся, в очах рішучість:
Нам треба поговорити, Марійко. Серйозно. Як повернуся.
Залишив її саму, з запахом недоїденої вечері й тривогою в серці.
Два тижні Марійка жила, як у сні. Тарас дзвонив щовечора, розповідав про «проєкт», про нове місто, квартиру. Та голос його був чужий, бездушний. Питав, як справи, а відповідей не слухав. Марійка до Оксани тяглася:
Може, в кіно чи по магазинах?
Але та ухилялася:
Я втомилася, Марійко, давай іншим разом.
Оксана й виглядала знесиленою схудла, синці під очима. Марійка помічала, як сестра руку на живіт клала, ніби щось ховала.
Підозра росту поволі, як отрута. Спочатку упаковка від тесту на вагітність у Оксаниному смітнику. Потім вільні сукні, хоч Оксана завжди талією хвалилася. Серце Марійки стискалося, але вона чекала.
Розвязка прийшла в середу ввечері. Марійка сиділа на дивані, коли задзвонив телефон. Тарас.
Привіт, сказала вона.
Він мовчав, тільки дихання чути.
Я більше не можу брехати, Марійко, нарешті вимовив. Я не повернуся. Справа не в проєкті. Справа в Оксані. Ми кохаємо одне одного.
Марійка заплющила очі. Біль у грудях завмер, став каменем.
У мене з твоєю сестрою буде дитина! випалив він.
І тут Марійка засміялася. Спочатку тихо, потім голосніше, аж сльози покотилися. Сміх був не веселий, а гіркий, як з дешевого серіалу.
Марійко, ти що? Плачеш? злякався Тарас.
Ні, видихнула вона. Просто зрозуміла, який ти дурень.
Поклала слухавку. Істерика зникла, залишивши ясність. Камінь у грудях став опорою. Марійка вдяглася, викликала таксі й поїхала до Оксани.
Та відчинила двері розкуйовджена, у халаті, очі червоні. Побачила Марійку і відступила.
Він тобі сказав? Пробач почала Оксана.
Де він? перебила Марійка, спокійно, аж страшно.
Оксана заніміла. Марійка оглянула квартиру куртка Тараса, його кеди, два келихи на столику.
Годі брехати, Оксан
