Коли б не той випадок з водою
“Ну добре, ось мій номер, влаштовуйтесь, а я вже біжу, бо завтра вночі літак у відпустку лечу,” на ходу кинула Оксана Петрівна, господиня квартири, яку щойно здала в оренду Марічці. Якщо що, телефонуйте. Бувайте.
“Добре, бувайте,” відповіла трохи збентежена Марічка, досі тримаючи в руках договір та довіреність на співпрацю з житловою службою на всяк випадок.
“Швидка та кмітлива господиня, думала вона. Хоча, мабуть, такі й мають бути.”
Квартира їй сподобалася новий будинок, а з вікна відкривався чудовий краєвид: ліс недалеко й річечка, яка навіть у морози не замерзала. Чому ніхто не знав. Сусіди жартували, що в ній тече “незамерзайка”.
Минуло півтора тижня. Марічка поверталася з роботи вже поночі на дворі зима. Сусідка навпроти, Надія Степанівна, лагідна й добродушна жінка, завітала до неї вже на третій день.
“Добрий вечір,” спокійно промовила вона. “Я Надія Степанівна, сусідка навпроти. Давайте знайомитися, раз ви тут оселилися. Сусідів треба знати в обличчя й тримати з ними лад.”
“Заходьте, Надіє Степанівно! Мене звати Марічка, дуже рада вашому візиту. І справді живу, а нікого не знаю,” привітно відповіла дівчина. “Давайте чаю, хоч чимсь смачним не багата, ось шоколадка.”
“Дякую, серденько, але я запросити тебе до себе прийшла. У мене пиріг яблучний, ще теплий. Ходімо. Ой, вибач, я вже на ‘ти’ з тобою. По-перше, ти молода, по-друге, ми сусідки, а по-третє я вчителька на пенсії, то з учнями завжди на ‘ти’,” усміхнулася вона тепло.
“Мабуть, чудовою вчителькою була,” блиснуло в голові у Марічки, а вголос вона сказала:
“Ой, дякую! Отаке щастя на свіжий пиріг потрапити!”
Засиділася вона у сусідки, та й не пошкодувала розповідала Надія Степанівна цікаві історії про школу, про учнів, зітхнула, що на пенсії нудно, але що зробиш, вік бере своє.
Марічці було двадцять вісім, заміжньою не була. Три місяці тому розійшлася з хлопцем занадто м’якотілим виявився, навіть чашку за собою помити не міг, не кажучи вже про щось серйозніше. Посварилися на побутовому ґрунті, після року спільного життя.
Повернувшись додому пізно, Марічка відразу лігла спати. На роботі чекав звіт, тому завтра, скоріш за все, затримається. З цими думками й заснула.
День пройшов у напруженні не відривалася від монітора, лише на обід вибігла перекусити. Нарешті, повернулася додому й з полегшенням зітхнула:
“Слава Богу, звіт готовий! Незабаром новорічні свята відпочину, на лижах покатаюся. Тільки б подругу Наталку умовити вона в цьому лінива.”
Поїла, сіла на диван, уткнулася в телефон. Не помітила, скільки часу пройшло, але раптом схотілося пити. Вийшла на кухню, поставила чашку на стіл і здригнулася від незвичного шуму. Обернувшись, побачила, як із крана б’є вода, розбризкуючись по всій раковині.
“Ой, лише б не затопить!” жахнулася вона. Ніколи ще не опинялася в такій ситуації.
Згадала, що Оксана Петрівна показувала, де перекрити воду. Забігла у ванну, знайшла вентиль, але той не піддавався мабуть, давно ним не користувалися. Вода ллється, вона кинула на підлогу ганчірку, але це мало допомогло. Найбільше хвилювалася за сусідів знизу.
“Хто там живе? Затоплю ж їх зараз!”
Зібравши сили, ще раз крутнула кран той піддався, але не до кінця. Вода текла вже не так сильно, але все ще лилася. Швидко знайшла номер Оксани Петрівни, подзвонила не бере. Згадала, що та в відпустці.
Зателефонувала в управління не відповідають. Позвонила мамі, та занепокоїлася:
“Зараз з батьком приїдемо!”
“Мамо, та куди? Я за сто кілометрів від вас! Та й що ви зможете? Навіть не думай, я в управління дзвоню, просто поки мовчать.”
Ле
