Не сперечалася і програла
Марія Іванівна акуратно розставила тарілки на столі, поправила серветки й знову глянула на годинник. Чоловік мав повернутися з роботи за півгодини, тож саме час ставити котлети на сковороду. Картопля вже готова, салат нарізаний, хліб рівними скибочками. Усе як треба, усе як він любить.
Мамо, можна я сьогодні до Насті піду? Вона нові диски привезла з Києва, покликала з кімнати вісімнадцятирічна дочка Соломія.
Ні, Соломійко, тато скоро прийде, треба вечеряти всією родиною, відповіла Марія Іванівна, не обертаючись. Потім підеш.
Та що за дитячий садок! Мені вже вісімнадцять! обурилася дівчина, але далі не сперечалася. Знала, що мати все одно не відступить від своїх правил.
Марія Іванівна усміхнулася. Вісімнадцять це ще дитина. Ось вона сама у вісімнадцять уже була заміжня, а Соломійка досі як мала. Але, можливо, так і краще. Нехай ще побуде донькою, а не чужою тіткою.
Двері гепнули, і в хату увійшов Іван Петрович. Статний чоловік з сивиною на скронях, стомлений, але задоволений. Робота на будівництві виснажувала, але приносила гарний заробіток, а це головне.
Привіт, кохана, він поцілував дружину в щоку. Щось смачно пахне.
Котлети твої улюблені, зі свинини й яловичини пополам, усміхнулася Марія Іванівна. Сідай, зараз усе подам.
А Соломійка де?
У кімнаті, зараз покличу. Соломійко! Тато прийшов!
Дівчина вискочила з кімнати, обняла батька.
Тату, можна я після вечері до подруги піду? Вона такі цікаві фільми привезла…
Іван Петрович нахмурився.
Які фільми? Не всяку дурню іноземну дивитися треба, а за навчанням слідкувати. Університет скоро, готуватися треба.
Та тату, це не дурня, звичайні фільми…
Сказав не треба, отже, не треба! підвищив голос батько. Маріє, ти що її не виховуєш? Зовсім розпустилася дівка!
Марія Іванівна поспішно втрутилася:
Ну що ти, Ванечку, вона просто молода, цікава. Соломійко, сідай їсти, потім поговоримо.
Вечеря пройшла у відносній тиші. Іван Петрович розповідав про роботу, про те, що начальство знову підвищило вимоги, а премії скоротило. Марія Іванівна підтакуювала, клала чоловікові котлети, наливала чай. Соломія мовчала, зрідка підводячи очі від тарілки.
Мати, а що сусіди кажуть про Ковальових? спитав раптом Іван Петрович, доїдаючи останню котлету.
А що про них казати? Живуть тихо, не галасують.
Та ні. Чув я, що Ковальова якусь роботу знайшла, у офісі тепер сидить. А Коваль дома з дітьми возиться.
Марія Іванівна обережно поставила чашку на блюдце.
Ну і що в цьому поганого? Може, їм так зручніше.
Як це зручніше? обурився чоловік. Чоловік має родину годувати, а не вдома няньчитися! А жінці місце біля плити й з дітьми. Це неправильно, не по-нашому.
Але ж якщо вона більше заробляє…
Жодних «але»! ударив кулаком по столу Іван Пет
