Віть, пробач мене, сказала вона, і голос у неї був інший спокійний, але якийсь новий. Я не могла інакше.
Це неможливо! Ти зїхала з глузду, Оленко! Віктор кинув на стіл звязку ключів, вони дзенькнули об керамічну вазочку з печивом. Марія ніколи б так не вчинила! Вона б обовязково подзвонила!
А я тобі що кажу?! Олена Петрівна схопилася з дивану, хустка зісковзнула з її сивих волос. Вчора ввечері пішла в аптеку за твоїми таблетками від тиску, і все! Ніби під землю провалилася! Я всю ніч не спала, по лікарнях дзвонила, в поліцію заяву подала!
Віктор важко опустився у своє улюблене крісло, потер обличчя руками. Дружина сестри завжди була нервовою, але зараз вона виглядала зовсім погано очі червоні від безсонної ночі, руки тремтять.
Олено, заспокойся. Може, вона до подруги зайшла? Памятаєш, як минулого місяця у Ганни Миколаївни онук захворів, так Марійка всю ніч з нею просиділа?
Я вже скрізь дзвонила! схлипнула Олена. І до Ганни, і до Надії з сусіднього підїзду, і до Людмили з роботи. Ніхто її не бачив! Вікторе, та вона ж ніколи без попередження не зникала!
Це була правда. Марія Олексіївна, сестра Віктора, жила розміреним, передбачуваним життям. О сьомій ранку сніданок, потім робота в дитячій поліклініці, де вона вже двадцять років працювала медсестрою. Ввечері покупки, приготування вечері, телевізор. У вихідні прибирання, прання, іноді візит до Олени Петрівни на чай і обговорення сусідських новин.
А в аптеці питала? Віктор підвівся, підійшов до вікна. У дворі грали діти, і це чомусь здалося йому дивним. Як вони можуть грати, коли Марія зникла?
Звісно, питала! Фармацевт Ірина каже, що бачила її близько восьмої вечора. Марійка купувала твої таблетки і ще щось від кашлю взяла. А потім… Олена безпорадно розвела руками. А потім її більше ніхто не бачив.
Віктор мовчав, намагаючись згадати вчорашній вечір. Він вечеряв один, бо Марія сказала, що побіжить в аптеку. Вона наділа свій синій плащ, той самий, який купила минулого року на розпродажу, взяла сумочку і ключі.
Я скоро, Віть, кинула вона з передпокою. Подивись за борщем, щоб не підгорів.
Це були її останні слова в цій квартирі.
Віктор дочекався девятої, потім десятої. Борщ він вимкнув сам, зїв холодну вечерю, подивився новини. О пів на дванадцяту занепокоївся по-справжньому, але вирішив, що сестра зайшла до когось із знайомих і забалакалася. Таке з нею траплялося рідко, але траплялося.
Вранці його розбудив дзвінок Олени Петрівни.
Віть, а Марія в тебе ночувала? запитала вона схвильовано.
Як це в мене? Вона ж вдома живе, не зрозумів Віктор.
Так вона додому не прийшла! Ліжко не торкане, сумка з документами на місці. Я думала, може, до тебе зайшла пізно і залишилася переночувати…
Тоді Віктор і зрозумів, що сталося щось серйозне.
Слухай, Оленко, а може, вона… ну, познайомилася з ким? нерішуче припустив він. Марійці ж усього сорок сім, вона ще молода жінка.
Олена фыркнула:
Та годі тобі! Твоя сестра після розлучення з Богданом чоловіків на дух не переносить. Скільки разів я її умовляла сходи на танці в Будинок культури, познайомся з кимось порядним. А вона все своє немає часу, недос
