ВОЛОДИМИРА
Куди б не зявлялася Володимира, всі обертали на неї очі. Одягалася так, що весь персонал магазину, де ця тридцятирічна, рудоволоса, огрядна жінка працювала касиркою, тихенько «котився» від сміху. До того ж солодкоїжка. Перед касою завжди лежав пакетик із цукерками. Її пристрасть до біжутерії та яскравої одежі явно брала гору над здоровим глуздом.
Покупці часто завмирали, побачивши за касою даму із завитою до небес рудою гривою, прикрашеною бантиками, блискучими шпильками та стрічками. Володимира носила неймовірно яскраві (і де вона такі знаходила?) кофточки, хусточки, надівала на кожен палець по персню. Як то кажуть: весілля на душі!
Та найкраще в її характері була повна нездатність ображатися. Як би її не кепкували, як би не переконували одягатися скромніше й не жувати цукерки цілими днями, вона лише легковажно сміялася, махала рукою, всипаною грубими перснями, і клала в рот чергову солодку кульку.
Працювала Володимира чудово. Чітко, ввічливо, з посмішкою, з добрим словом. Покупець ішов задоволений, зігрітий широкою, білозубою усмішкою Володимири, побажаннями здоровя та любові, і вже наступного разу йшов прямо до її каси, де сяяла у всій своїй пишності руда, весела касирка. Жодної скарги, жодного зауваження лише подяки від клієнтів.
Її хвалили за гарну роботу, але переодягнутися чи зняти прикраси вона відмовлялася. Доводилося миритися з її витівками.
Ніхто не знав, що в душі Володимира носила страх, а в сумочці електрошокер.
Пять років тому пізнього вечора на неї напали підлітки, побили, забрали телефон, гроші та прикраси. Вона памятала, як під дрібним дощем ледве доповзла додому, витираючи з обличчя кров і краплі води, як їй було страшно та боляче Після того випадку вона завжди носила з собою шокер.
Нікому не розповівши про те, що трапилося, Володимира ховала за веселими нарядами та блискітками свій потаємний жах. Вона боялася молодих хлопців і темряви. Але ніхто цього не знав, вважаючи її дивакуватою пустункою.
І ось сталося з нею героїчне пригода.
У вихідний день вирі
