Вихор вітру зірвав капюшон, холодні краплі дощу вдарили по обличчю. Біля виходу з метро «Золоті Ворота» збився натовп. Щасливці із парасольками непомірно затримувалися біля дверей, дістаючи їх із сумок. Ті, кого доля не наділила рятівним дахом, не поспішали вийти з-під захисту. Але ззаду напирали люди, штовхали застряглих просто під дощ.
Парасольку діставай, проворчав Андрій, вже стоячи під холодними струменями.
В мене немає, зніяковіло відповіла Соломія, не маючи сили протистояти натиску.
Я ж попереджав вранці буде дощ, з досадою кинув він, озираючись на двері метро.
Спішила, закрутилася Міг би й сам взяти. До речі, твоя парасоля велика, ми б під нею вмістилися, парирувала вона.
Та ладно, не цукрові не розтанемо, Андрій рішуче пішов уперед, а Соломія ледве встигала.
Ось саме тому. Вчора таскав її цілий день, а дощу так і не було. У теї складний. Навіщо ти її взагалі дістала із сумки? бурмотів він.
Сушила
Вони йшли й сварялися, перекриваючи шум дощу.
Собі завжди знаходиш виправдання, а мене виставляєш винною, обурилася Соломія, втомлена від суперечки.
Я не звинувачую, просто сказав
Ти сказав так, що я знову почула себе винуватою. Чи не можна було без докорів? Помовчати, зрештою. Мені набридли твої причіпки. Ти вмієш із дрібниці роздути проблему всесвітнього масштабу.
Ти називаєш дощ дрібницею? не обертаючись, запитав він.
Ой, не починай знову. Годі! Набридло, різко обірвала вона.
Голос її тремтів.
Андрій ще щось бурмотів, але вона більше не відповідала, і він теж замовк. Соломія розуміла, що не права. І цей дощ Одяг швидко промок, прилип до тіла. З волосся стікала вода.
Коли це почалося? Дрібні сутички, дурні докори? Чи так було завжди? Мабуть. Просто раніше вона намагалася поступатися, гасити іскру, перш ніж вона розгориться.
Назустріч йшов чоловік. Без парасольки, але з таким виглядом, ніби насолоджувався дощем. Повільно, руки в кишенях джинсів. Серце Соломії забилося частіше, випередивши очі й розум. **Богдан!**
Вона не могла відірвати погляду від його обличчя. Він теж дивився на неї, але, пройшовши повз, раптом відвів очі. Що це означало? Це ж він! Вона не могла помилитися. Але він пройшов повз, навіть не привітався. Чи можливо, вона помилилася? Божевільна схожість. Соломія різко вдихнула виявилося, що вона не дихала весь цей час. Від образу й розгубленості на очах виступили сльози, добре, що обличчя вже було мокре від дощу.
Ти його знаєш? Чого він так витріщився? Андрій нахилився, намагаючись побачити її реакцію.
Ні Мабуть, здалося, вимовила вона після паузи.
*”Але чому він зробив вигляд, ніби не впізнав мене?”*
Ти брешеш. Ви так дивилися один на одного Виглядаєш, ніби побачила привида.
*”Так і є”*, подумала вона, але сказала:
Він схожий на мого однокурсника. Я помилилася. Ти ж бачив він навіть не привітався. Вона намагалася говорити спокійно, але всередині все кипіло. Ти ревнуєш? спробувала пожартувати.
Ти збентежена, не вгавав він.
Годі мене допитувати! Я. Його. Не знаю! викрикнула вона.
*”Він правий. Я побачила привида. Я так намагалася забути його! Але якщо він зробив вигляд, що не впізнав мене, то й я не хочу його знати. Він зрадив мене”*
Визнайся, між вами щось було, раз так реагуєш, зробивши байдужий вигляд, знову запитав Андрій.
Чого ти добиваєшся? Годі вже знесилено пробурчала вона.
Нарешті вони дійшли додому.
Я перша в душ, кинула Соломія, щойно переступила поріг, і миттю зникла у ванній.
Андрій щось буркнув у відповідь, але вона вже відкрила воду, щоб не чути. *”Який вигляд І він побачив мене такою. Не дивно, що пройшов повз. Весь цей дощ”* думала вона, розглядаючи себе у дзеркалі.
Зняла мокрий одяг, кинула у пральну машину. Тіло не змінилося струнке, як і раніше, груди не обвисли, на обличчі жодної зморшки. Радісно зітхнула, згадавши, що природа наділила її густими чорними віями. Вона рідко користувалася косметикою. *”Ще й туш потекла б, як у кобри. Але нічого, виглядаю непогано А він змінився. Став твердішим, рішучішим”*
Забралася у ванну й стала під гарячі струмені. Вода змивала втому, але не спогади
***
Соломія підійшла до стенду. Перед списками вступників тіснився натовп. З-за високих хлопців вона нічого не бачила.
Пропустіть же! втративши терпіння, вона почала розштовхувати всіх, пробираючись до списків.
Будь ласка, поступив
