Знаєш, донечко, тобі доведеться дуже постаратися, щоб вписатися в нашу родину, промовила Людмила Степанівна з виглядом суворої екзаменаторки.
Олена ледве стримала посмішку. Це було передбачувано. Свекруха-ректорка заздалегідь бє новеньку лінійкою по руках, хоча урок ще навіть не почався.
Іван, що сидів поруч, відвів погляд. Було видно, що йому хочеться вимовити щось на кшталт «ну й почалося». Але втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.
Постаратися? перепитала Олена з легким зневажливим усміхом. Уточніть, будь ласка, у якому напрямку. На курси вишиванки записатися? Чи може на гурток народних танців?
Розмова розгорталася на кухні Людмили Степанівни. Тут усе було дорого-багато: штори з китицями, цукерки у кришталевих вазах, великий деревяний стіл і стільці кольору шампанського. Гарно, але жити тут Олена не змогла б. Надто вже ідеально, ніби тут не живуть, а знімають шоу.
Оленко, у нас інтелігентна родина, пояснила Людмила, ніби не помічаючи іронії у голосі невістки. Ми люди виховані, у нас тут випадкові чужі не приживаються.
Олена автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді в неї не було ні досвіду, ні здорової самооцінки.
…Пятнадцять років тому Олена була зовсім іншою: молодою, старанною, з довірливими очима і вірою в те, що «треба бути доброю дружиною». Чоловіка, Тараса, вона дуже кохала.
А от Тарас кохав лише свою матір.
Перша свекруха, Наталя Василівна, відчувала себе зіркою місцевого масштабу. У неї була активна життєва позиція, дуже голосний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другій родинній вечері вона заявила:
Курка суха, ніби папір жую. Нічого, я тобі покажу, як треба запікати, раз уже тебе мати не навчила.
Олена тоді лише посміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олівє з мясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без упину читала лекції на тему «як виростити справжню жінку». Усе зневажливо, з усмішками і натяками на те, що вчитель з Олени поганий. Мовляв, шевчик без чобіт.
Підгузки це знущання над дитиною! заявила Наталя одного разу, вручивши невістці пелюшки. Це для ледачих вигадали. А ти будеш доброю мамою. Правда ж?
Тарас ні в що не втручався. Навіть коли донька, яка ще не вміла вимовляти літеру «р», запитала:
Мамо, а чому ти дypa?
Олена тоді аж збентежилася.
У сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Наталя.
Коли Олена попросила чоловіка розібратися і поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
Та годі тобі. Ну сказала і сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.
Олена знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі і зіпсувала страву». Купувала дорогі подар
